Опубліковано Зоя Тимцунік
Автор фото Василь Сосюк.
Інтеграція людей з обмеженими можливостями в
суспільство, певно, актуальна в усьому світі. <!--break-->Довелось читати, що в Америці для
державних службовців запровадили нетривіальний іспит: день вони мали
пересуватися на інвалідному візку, другий – з пов’язкою на очах, третій – із
заблокованими вухами. Щоб на собі відчули, як почуваються інваліди, які
потрапили до них на прийом.
Тому перше, про що запитала голову
Сарненської територіальної організації Українського товариства глухих з 1999
року Любов Яруту, як же спілкується зі своїми підопічними, позаяк не всі мають
слухові апарати. Виявилось, за допомогою міміки, адже п’ять років працювала
перекладачем жестової мови, а опанувала це тонке мистецтво на курсах у
навчально-відновлювальному центрі в Києві.
Любов Ярута – людина, надзвичайно віддана
справі свого життя – допомагати тим, хто не чує:
- Нещастя членів нашої організації навіть не
в тому, що вони не чують, не говорять, а в тім, що не мають до себе належної
уваги, аби позбутися цих вад чи компенсувати їх за рахунок наданих можливостей.
Нині на обліку в місті перебувають 35 громадян з вадами слуху, у районі – 48. А
тим часом виявляємо діток, які не чують, щоб надати консультативну допомогу
батькам, оскільки деякі навіть не володіють інформацією, куди віддати дитину на
навчання. Спеціалізовані школи є на Київщині, в Острозі, Підкаменці Львівської
області. До речі, в останній доволі непогана база: разом зі знаннями діти
опановують спеціальність. Зараз 27 сарненських хлопчиків і дівчаток навчаються
в таких школах-інтернатах. З 14 років ставимо їх на облік, оскільки відповідно
до законодавства маємо працевлаштувати.
На жаль, нині з цим доволі сутужно: приватні
структури здебільшого не виявляють бажання брати на роботу глухих, однак за
сприяння районного центру зайнятості кількох вдалося працевлаштувати на
підприємство «Сарним’ясопром». Група наших підопічних скористалась послугами
реабілітаційного центру в Олександрії, де для них організували лікування й
курси. Обласна організація товариства провела навчання (звісна річ, із
перекладачем жестової мови) на спеціальності маляра-штукатура, плиточника.
Маючи такий затребуваний фах, сарненці з вадами слуху працюють на новобудовах
за межами області й держави. Хоча загалом трудова реабілітація – питання
проблемне. Приміром, немає бажаючих влаштуватись на Рівненське підприємство з
виготовлення меблів – не приваблює мізерна зарплатня.
Шкода, що не маємо державного фінансування,
позаяк організація громадська, як це роблять в інших країнах, де людям з
обмеженими можливостями надають роботу на дому, забезпечують комп’ютерами чи,
приміром, швейними машинками. Адже громадяни з вадами слуху надзвичайно
відповідальні, дуже шанобливо ставляться до праці, трудяться старанно й охайно.
Тож і намагаємося допомогти чим можемо. Звертаємось в управління праці та
соціального захисту РДА, до депутатів усіх рівнів, щоб забезпечити слухову
реабілітацію за рахунок сурдотехнічних засобів. Приємно, що від наших проблем
не відмахуються. Торік, наприклад, безкоштовно мобільні телефони отримали члени
організації, крім нашого, у Березнівському, Рокитнівському, Костопільському
районах, позаяк обслуговуємо і їх. За що уклінна подяка начальнику управління
Валерію Сапожку. До слова, цьогоріч відповідно до програми «Турбота» райдержадміністрація
посприяла в спрямуванні на потреби людей, які погано чують, 4,5 тис. грн. Отож
після обстеження побутових умов вони отримають матеріальну допомогу.
У неділю проводимо для цієї категорії громади
інформаційний день, у решту вони звертаються здебільшого з соціально-побутовими
проблемами. Різноманітні зміни в законодавстві, а надто пенсійному, відразу
переповідаємо членам організації. Наприклад, зараз дуже актуальне оформлення
пенсії з утрати годувальника. Зрозуміло, що різноманітні запити в різні
інстанції стосовно трудового стажу померлих батьків, свідоцтв про смерть
відправляємо ми. Супроводжуємо їх на судові засідання, де вирішують долю
опікунства, спадщини, адже ці люди без перекладача майже безпомічні. Ідентична
ситуація і з відвідинами лікарні. Декілька наших підопічних утратили зір і нині
перебувають ще й на обліку в організації Українського товариства сліпих,
декілька нажили цукровий діабет...
Чи проводимо святкові заходи? Аякже! Повірте,
для цих людей такі дійства дуже важливі. До Дня 8 Березня, Великої Перемоги
(дехто втратив слух у часи війни), річниці створення товариства влаштовуємо
солодкий стіл, а багаторічний спонсор ВТФ «Здоба» пече торт або булочки.
Допомогу надають й інші організації.
Наприклад, благодійна корпорація «Братерство без кордонів», її керівник
Володимир Хомич подарували нам комп’ютер, а перекладача жестової мови Олену
Жабчик запросили на безкоштовні курси, і тепер нам легше оформляти квартальні й
річні звіти, протоколи, сценарії. А приватний підприємець Олександр Нелапша,
який орендує в нас частину приміщення, допоміг із зовнішнім ремонтом, огорожею.
Громада християн віри євангельської, яку в районі очолює Іван Пришко,
облагородила будівлю всередині. Щоб полегшити життя членам організації, СГПП
«Маяк» неодноразово забезпечувало овочами, не залишались осторонь і приватні
підприємці. Приміром, пообіцяли посприяти в наповненні продуктових пакетів для
громадян з вадами слуху до ювілею організації, за що їм дякую від усіх, кому
допомогли не втратити віру в людське милосердя. Адже, на мою думку, найбільшим
злочином є нічим не виправдана неуважність до людей, які погано чують, з боку
суспільства та представників влади. А проблема інтеграції глухих у суспільство
не зникне ніколи.