Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
До цього часу згадує Марія Рачковська колектив Великовербченського споживчого товариства, в якому працювала замолоду.
Незважаючи на те, що він був суто жіночим, жили весело й дружно. Взимку в обідню перерву могли вийти на вулицю й пограти в сніжки. На роботу йшли, як на свято. А потім «рвонув» Чорнобиль. І все змінилось. За вимогою часу поїхала Марія в Макарівський район. Тут робітники будували житло для переселенців з Чорнобиля. А Марія Сергіївна змінила професію бухгалтера на старшого кухаря. Жили в наметах. Їдальня була в полі. Категорично забороняли пити будь-яку воду, крім, звичайно, мінеральної. У саду теж нічого не можна було зривати з дерев. Щодня приїжджали фахівці санстанції. Годували ж від півтори до двох тисяч людей, які мали за годину пообідати. Продукти завозили регулярно і в широкому асортименті. Все, що не з’їдали, просто закопували в землю. Працівники кухні, відпрацювавши свою зміну, могли відпочивати. Марія ж, як старший кухар, вставала о 3-4 ранку, будила по наметах підлеглих, а після роботи складала меню, одержувала продукти. Одно слово, від неї залежала злагоджена робота кухарів. Мабуть, юнаки в армії так не рахують дні до дембелю, як Марія Сергіївна. Для неї це були тридцять три доби пекла, яке не закінчилось і після того, як повернулась додому.
Минуло трохи часу - і тяжко захворів чоловік. 16 років не піднімався з постелі. А Марія, велика оптимістка за натурою й життєлюб, робила все можливе й неможливе, аби він не відчував себе самотнім і покинутим. Коли Геннадій помер, здавалось би, мала відчути полегшення. Але дошкуляють серцеві хвороби, дуже високий тиск, після стількох років догляду за чоловіком нагадують часто про себе болі в спині й нирках. Та радіє життю. Особливо коли спілкується по мобільному телефону зі своїми дітьми й онуками. У Севастополі живе син Роман. Має двох дітей, онуків. Андрій за контрактом служить на флоті в Криму, а Оля вчиться на дизайнера в Миколаєві. «Ой, сьогодні ж у внучки день народження, - згадує Марія, - неодмінно зателефоную й привітаю». Ще одна внучка, донька старшого сина Миколи, живе в Ізраїлю. А сам він у Калінінграді. Раніше приїжджав щороку. А тепер з Калінінграду дістатись все одно, що з-за кордону.
Добрим словом згадує Марія Рачковська сільського голову Віру Кузьмич. Це вона витягала з депресії жінку після смерті чоловіка, переконувала, що треба жити далі, допомагала, коли необхідно було, медикаментами й ліками від тиску. Є ще одна, як любить говорити Марія Сергіївна, «бойова подруга» - теж удова й сусідка, та й колишня колега Марія Пінчук. Отак і підтримують одна одну, радіють кожному прожитому дню і згадують щасливі часи молодості, намагаючись забути все, про що не хочеться пам’ятати.
Марія КУЗЬМИЧ.