Доля шахового вундеркінда Насті Гордієнко

У різдвяні дні на лікування в Сарни приїхала 12-літня чемпіонка з шахів Анастасія Гордієнко, жителька міста Кам’янка Черкаської області. На Батьківщині дівчинку знають, як дитину-вундеркінда, бо коли в три роки її однолітки ще бавились іграшками, маленька Настя вже впевнено розв’язувала шахові задачі та етюди, наполегливо торуючи стежину на вершину спортивного Олімпу.

Сьогодні Настя - багаторазова чемпіонка області, учасниця та переможниця міжнародних турнірів. Ще з дитинства їй упевнено прогнозували успіх гросмейстера. Але декілька років тому з дівчинкою трапилась трагедія, що сколихнула всю Черкащину, а згодом Україну й навіть Німеччину: Настя отримала опіки обличчя, шиї, рук і носоглотки ІІІ ступеня. Трапилась біда в будинку її прабабусі, куди завітала, щоб провідати стареньку.
…До цього декілька днів ішов дощ, через тріщини в покрівлі вода потрапила на стіни, тож коли Анастасія зайшла до будинку й натиснула вмикач, електропроводка заіскрилась, поруч на полиці стояли фарбові розріджувачі, один з яких раптово вибухнув. Цей випадок поділив життя дівчинки та її рідних на «до» і «після». Бабуся юнки Людмила Ковтун розповіла про пережите за ці роки. Про те, як за допомогою милосердних, небайдужих до чужої біди людей талановита українська дівчинка отримала можливість прооперуватися в одного з найвідоміших у світі пластичних хірургів Андре Борше. Дороговартісну операцію в найкращій клініці Європи їй профінансував 75-літній Йохан Якобс, засновник компанії з виготовлення відомої у світі кави.
Згадувати пережите Людмила Миколаївна не може без сліз, бо через що довелося пройти, лише Богу відомо. Насті виповнилося лише п’ять днів, коли замінила їй маму. Як доньку любила її, піклувалася, щоб мала все, не почувалася самотньою. «Жодного разу не купала дівчинку в простій воді, обов’язково з травами», - розповідає Людмила Миколаївна, гортаючи альбом із фотокартками, на яких Настя ще здорова та красива. І гадки не мали, які випробовування їх чекають. Спогади про той березневий день досі випікають душу. Ніщо не віщувало біди, от тільки сон якийсь дивний приснився бабусі за декілька днів, мовляв, онучка й чоловік у темній кімнаті лежать, як на смертному одрі. Таки віщував про біду, бо щойно трапилось горе з Анастасією, незабаром потрапив на лікарняне ліжко з сердечною недугою й чоловік. А того дня пані Людмила разом з ним саме збиралися висадити черешню. Онучка побігла до прабабусі, яка мешкає в їх дворі, але в іншому будинку. Аж раптом у старій дерев’яній хаті пролунав гучний вибух, ніби граната розірвалась. Кинулися туди, а з оселі вибігає дівчинка-факел. Це й була їх маленька Настя. Горіли банти, волосся, тліла курточка. Благо, що під рукою була вода, дідусь миттю облив онучку, взялися знімати одяг, а він разом зі шкірою зсовується. І згадувати моторошно те видовище. Її обличчя раптово набрякло. Голова стала велика, ніби відро, а руки порозпухали й нагадували літрові банки. Дівчинка плакала, запитуючи бабусю чи житиме, благала: «Господоньку, врятуй мене».
Того дня Настю госпіталізували в реанімаційне відділення Кам’янки, а наступного перевезли в Черкаську обласну лікарню. Оскільки обличчя дитини дуже постраждало, їй пересадили шкіру з сідниць. Звичайно, тоді про те, яким воно буде, ніхто не задумувався, адже медики лише боролися за її життя. Дякувати Богу, вирвати юнку з тенет смерті їм таки вдалося. Однак обличчя залишилось жахливо понівеченим, перекошеним, дівчинку перші декілька днів годували з трубочки, а вже потім придбали спеціальну ложку. Та в лікарні їх довго не тримали, а на запитання бабусі, що робити далі, лікар відповів: «Нічого, до 20 років я її облагороджу». Людмила Миколаївна зрозуміла, що шукати можливості для того, аби повернути втрачену красу онучці, повинна самотужки. За рекомендаціями хороших людей знаходили кращих фахівців України. І справжні лікарі їй відверто порадили шукати вихід тільки за кордоном. Якось, помолившись, разом із подругою Людмила Миколаївна взялася через Інтернет шукати відомі клініки Німеччини. Це був чималий перелік висококваліфікованих медиків, але з когорти лікарів зацікавив лише один - педіатр Кристоф Ван Бух. «Я інтуїтивно відчула, що це саме та людина, яка потрібна нам», - ділиться пані Людмила. Не марнуючи й дня, взялася писати йому листа, в якому детально розповіла, що трапилося з Настею та запитала чи зможуть допомогти їй. Людмила Миколаївна була переконана, що вчинила дуже правильно. І, як не дивно, вже через місяць отримала відповідь. На конверті в графі відправника прочитала: «Германия, Франкфурт–на-Майне. Андре Борше». Це прізвище жінка вже чула, бо Андре Борше - один із найвідоміших пластичних хірургів світу. Знаменитий закордонний лікар погодився прооперувати її Настю.
Як з’ясувала пізніше, Андре Борше і Христофор Ван Бух уже багато років дружать. Тож отримавши листа з фотографіями дівчинки, Христофор Ван Бух особисто передав його в руки другові хірургу, мовляв, отримав із України, але дещо не за адресою. Андре Борше того ж дня відписав, зауваживши, що шкіра Насті ще не готова до хірургічного втручання, спершу її потрібно підлікувати, а пізніше обов’язково зустрінуться. Листувалася Людмила Ковтун з відомим хірургом упродовж 9 місяців. Він запропонував купити силіконову маску, яка запобігла б росту рубців, гнійним процесам на обличчі Анастасії. Але в Україні їх не виготовляють, лише в Кельні, а ціна - 3100 євро. Де брати такі гроші бабуся не знала, адже на лікування онучки в обласній лікарні щодня витрачали по 2 тис. грн. Отак пішли всі заощадження, довелося ще й продавати будматеріали, брати кредит, позичати гроші в друзів. Тож на що купити маску вже не мала. Але допомогли Господь і добрі люди. Саме тоді про дівчинку показали сюжет у «Критичній точці», тож бажаючі допомогти переказували гроші. «Телефонували люди з усіх куточків України, повідомляючи, що перерахували кошти на вказаний рахунок, але вони кудись зникали. Якось, у черговий раз завітала до банку, щоб перевірити рахунок. І там, як раніше, було лише 9 грн. У розпачі вийшла на вулицю й так мені заболіло в душі, що почала плакати навзрид. У житті я дуже сильна жінка, з мужністю приймаю всі випробовування, але тієї миті в мене просто опустилися руки, плакала, наче дитина, довго не могла заспокоїтись. Аж раптом пролунав телефонний дзвінок. «Ви бабуся Насті Гордієнко?», - почула незнайомий голос. «Так, це я», - відповіла. «Вас турбує Наталя з Києва, я особисто хочу дати вам 4 тисячі євро на лікування онучки», - мовила незнайомка. Від почутого Людмилі Миколаївні аж дух перехопило. Але не розгубилась, швиденько заїхала додому, одягла Настю в її улюблену вишиванку й подалися в столицю. У Києві їх зустріла подруга, з якою й пішли до банку, який вказала невідома благодійниця. Насті одягли великого капелюха й купили газети, щоб прикривала обличчя, бо надмірна зацікавленість перехожих на кшталт: «А що трапилося з дитинкою? Чому в неї таке обличчя?» дуже пригнічувала дівчинку. На щастя, чекати довго не довелося. Зустріч цю й досі згадують з гумором.
- Через декілька хвилин до нас підійшла жінка років 50, одягнута, очевидно, від кутюр’є, надто ефектна, ввічлива, - згадує Людмила Миколаївна. – Насті вона вручила м’яку іграшку та фрукти, передала вітання від Наталії, бо та приїхати особисто не змогла, потім запросила до банку. От тільки попрямували ми не до центрального входу, як зазвичай це буває, а дещо вбік. І тут моя подруга Катя шепоче: «Людо, ти що? Зараз і нирки продають. Я не піду, і Насті не дозволю». Мене наче струмом вдарило, захвилювалась іще більше, серце в грудях аж вистрибує, але таки йду. Катя ж з Настунею залишились чекати на вулиці. І тут, підійшовши до дверей, читаю: «Обслуговування VІРперсон». Все зрозуміла. Зустріли нас дуже гостинно, жінка вручила конверт з 4 тис. євро, а працівники банку відкрили валютний рахунок. 3100 євро одразу переслала на маску, інші 900, як зауважила помічниця Наталії, знадобляться при відкритті шенгенської візи. Такою щасливою, як у ті хвилини, я була, мабуть, у день свого весілля. Вийшла з банку, телефоную подрузі, а вона: «Людо, ми вже їдемо з Настунею додому, ти довго не виходила і нам було дуже страшно». Насправді ж у банку вирішили все лише за 20 хв. Я розповіла про це подрузі й вона заспокоїлась.
Через деякий час Настя отримала запрошення в німецьку клініку. Щоправда, знову постала проблема з браком коштів, адже візу в цю державу не отримаєш, коли не маєш у кишені 3 тис. євро. У Людмили Миколаївни було 900 ще з тих, що дала Наталя. Дізнавшись, що в юної шахістки немає коштів на лікування за кордоном, жителі Черкащини зібрали відповідну суму, а дирекція спиртного заводу, що діє там, допомогла коштами на білети. «Пуд солі нам довелося з’їсти, щоб виготовити шенгенську візу та зібрати всі медичні довідки для поїздки в Німеччину з метою лікування, - зауважила Людмила Миколаївна. - Школу, як виживати в Україні звичайним пенсіонерам і робітникам, пройшла від «А» до «Я». І досі пам’ятаю, ніби вчора це було, слова однієї леді з дуже відомої структури, яка, звернувшись до колеги, сказала: «Представляеш, какая-то Настя из Каменки хочет ехать на лечение в наилучшую клинику Европии…».
Та візу таки відкрили, кошти зібрали, тож Настя з бабусею полетіли в Німеччину, прихопивши гостинці – українські сало та солодощі. В аеропорту їх зустріла перекладач Тамара, з якою й доїхали до клініки. Андре Борше саме вилетів на термінову операцію в Бразилію, а коли повернувся, дуже тепло зустрів Настю, наче рідну людину, з якою багато років не бачився. Славетний хірург дуже любить дітей. У його сім’ї народилося троє власних, ще п’ятеро всиновив. Тож для Насті став чудовим другом. Людмилу Миколаївну засмутили його висновки, бо з такими опіками, як у Насті, зовсім не потрібна була пересадка шкіри. А скільки дівчинка вистраждала через неї. Вже наступного дня про неї говорила вся клініка. «Мене дуже вразило ставлення німецьких лікарів до пацієнтів, - розповідає Людмила Миколаївна. – Коли Насті хотіли вперше зробити анестезію, дівчинка категорично відмовлялась, мотивуючи це тим, що потім буде погане кіно (після таких процедур вона надовго замикалась у собі). Це почули медики, і вже через деякий час біля палати Насті зібрались всі психологи клініки, бо вважали це великою психологічною проблемою». В Україні ж після таких стресів дівчинку повертали до нормального життя тільки шахи. Не розлучалася з ними і в Німеччині, щоранку бралася за улюблену гру. Якось до палати зайшов Андре Борше, й укотре побачивши, що Настя сидить за шаховою дошкою, сказав медсестрі: «Тамаро, що сталося? Чому бідна Анастасія кожного ранку грає тільки в шахи? Ви що не показали їй дитячу кімнату?». І яким було його здивування, коли дізнався, що Настя є чемпіонкою країни. А зробивши чергову підготовчу операцію на обличчі, в якості подарунку організував міжнародні змагання, проте шахістку такого ж віку, як вона, в Німеччині не знайшли, тому змагатися їй довелося з 13-річним чемпіоном країни Бєнни Брауєром. На поєдинок запросили представників ЗМІ з Берліну й інших міст. Боротьба тривала 4 години, а закінчилась бойовою нічиєю. І коли наступного дня про талановиту українську шахістку та її непросту долю розповіли ЗМІ Німеччини, кавовий магнат Йохан Якобз так перейнявся долею юної шахістки, що, зателефонувавши Андре Борше, сказав: «Будемо спонсорувати лікування цієї дівчинки, хоч би скільки воно коштувало».
- Ми вже збиралися в Україну, - розповідає Людмила Миколаївна. – У гаманці залишалось всього 50 євро, навіть на білети додому не вистачало. І тут повідомили, що Якобзи сплатили клініці дуже великі кошти на операцію Насті. Ми плакали від щастя. Андре Борше дуже вдало прооперував нашу дівчинку – відновив частково обличчя, поставивши на місце ротик. За його словами, необхідні ще три таких операції і моя онучка буде красивою, як до трагедії. Щоправда, потрібен час і для реабілітації, тому й повернулися в Україну. Вдруге маємо їхати в Німеччину в лютому, на що заново оформлятимемо шенгенську візу. Але нещодавно зателефонували друзі з Америки й сповістили, що в Україні живе унікальний апітерапевт Данило Шабак – людина, яка виліковує опіки різних ступенів власною методикою на основі продуктів бджільництва. Без особливих проблем відшукали його й 8 січня приїхали в Сарни. Отримавши консультацію, погодилися на лікування. Результати приголомшили, бо вже після першого застосування його ліків помітили, як ефективно вони розсмоктують колоїдні рубці на обличчі Насті. Очевидно, що заплановані 3 операції вже й не будуть потрібні. Онучка дуже рада, значно покращився її психологічний стан. Після трагедії вона не раділа так життю, спілкуванню з дітьми, як нині. Свого часу руки Андре Борше благословила мати Тереза, а Данила Шабака - сам Бог. І мене дивує, чому, маючи у своїй державі таку людину, коли трапляється біда, ми змушені шукати раду в інших країнах? Щиро дякую Данилу Олександровичу за допомогу, сказала Людмила Ковтун.
На Поліссі їй та онучці дуже сподобалося. Вони побачили Сарни та поспілкувалися з його жителями під час різдвяних святкувань біля центральної ялинки. «У вас красиве місто й дуже привітні та щирі люди», - сказала Людмила Миколаївна, завершуючи розмову. Приємно слухати добрі слова про рідний край і земляків.