Опубліковано СН
Ось і дочекалася красуня-зима свого господарювання, одягнувши все земне в біле пухнате вбрання. Червонощокі дітлахи поспішають з санчатами на засніжену гірку чи ліпити Бабу Снігову. І хоча за вікном вирує засніжена хурделиця, та все ж думки не полишають золотава осінь, галявина «Синіх гір», наметове містечко…
Коли хтось думає про розваги байкерів, то уявляє, що це багато пива-дівчата-рок-н-рол. Допоки не трапилася нагода побачити все на власні очі, думала так само. Звичайно, є і одне, і друге, і третє, але це не мотозоопарк – це дружний відпочинок великої родини однодумців. Щороку на пагорбі за селищем Дослідницьке, неподалік міста Біла Церква, що на Київщині, зелені шати радо відкривають двері своїх багатих просторів друзям-любителям мотоциклів «Yamaha-YBR». Тут збирається мотобратія найбільшого неофіційного клубу-форуму www.ybrclub.com.
Гарний осінній суботній ранок пророкував чудовий день. З-за обрію поволі визирало сонечко, у повітрі кружляв жовтогарячий лист, потихеньку падаючи долу. Ніби все, як завжди, нічого надзвичайного, окрім вершників у шоломах на залізних конях, які мчали дорогами поміж авто з різних куточків України на довгоочікувану зустріч друзів.
Розташувались мотоциклісти на пагорбі Синіх гір. Здавна назва цієї місцини іменується так тому, що по весні вкривається суцільним килимом синіх квітів-пролісків. Шеренга залізних красенів почала вишиковуватися ще звечора п’ятниці. У суботу ж, із самого ранечку, один за одним з’їжджалася решта YBRівців на міні-зліт. До полудня тут уже вирувало справжнє свято. Мотоцикли, один кращий другого, красувалися збоку в ряд, мотоциклісти по-дружньому обнімалися, перекидалися вітальними словами, а навколо, наче гриби, виростало наметове містечко. Та, як кажуть у народі: «Хто не встиг, той запізнився». Адже запальні ведучі Катерина й Денис не дали зручно розміститися, декому й узагалі навіть мотоцикл розкомплектувати, як покликали на участь у цікавих конкурсах. І тут розпочалося,.. можна сказати, по-дитячому живе святкування. Тому, якщо приїхавши сюди вперше в когось і було відчуття на кшталт «Що я тут роблю?», то розвіялося вмить і в десятикратному розмірі. Яких тут тільки забав не було: і малювали різні марки моциків із закритими очима в сусіда на спині, і перетягували один одного в скріплених скетчем шинах (і дівчата, і хлопці), і кремезні байкери танцювали навкруги колоди, аби вхопити ключ і не вибути з гри. Вправно й весело проявили себе дівчата у виготовленні мумій, обмотуючи хлопців із ніг до голови туалетним папером. До слова, одною з учасниць була Олена-Христина Лебідь, ведуча програми «Аферисти» на «Новому каналі». Дуже цікаво було спостерігати за любителями швидкої їзди в доволі мудрому конкурсі, який називався «Естонський драг». Адже тут, щоб перемогти, треба було проїхати зазначену дистанцію якнайповільніше, не торкаючись ногами землі. А фіналістам ще й ускладнили випробовування, посадивши ззаду пасажирку. Сині гори наповнились щирим веселим сміхом, який наче заполонив увесь ліс. Веселилась дружна родина однодумців увесь день. Звичайно ж, не на голодний шлунок. Словами вдячності хочу згадати господаря польової кухні Анатолія Луценка. Адже закупити продукти харчування - це одне, а от приготувати щось смачненьке й нашвидкуруч на півсотні зголоднілих байкерів – справа непроста. Але Анатолій Вікторович чудово справлявся зі своїми обов’язками й частував присутніх смачними юшкою, шурпою й іншою смакотою. До речі, команда, яка програвала в конкурсах, не лише лишалася без подарунків, а ще й каралася: їх відправляли допомагати на кухню - картоплю почистити чи стіл помити… Як-то кажуть, кожному по заслузі.
Засновники цього чудового дійства - Яків Дудирев і Валерій Луценко. Ці, щирої душі люди, вирішили започаткувати хорошу традицію й зібрати разом усіх друзів по форуму. Проходить міні-зліт або, як його любить називати Яків - зустріч друзів двічі на рік: по весні, на початку мотосезону, та восени - по закінченні. З’їжджаються хлопці та дівчата з різних куточків України, та й не лише, минулими роками були й росіяни. Цьогоріч відвідати байкарський зліт приїхали мотолюбителі зі Львова, Луцька, Одеси, з багатьох міст Київської та Вінницької областей, а також з Угорщини.
Субкультурі байкерів притаманні специфічні норми моралі, в основі яких закладена відданість членів своєму колективові, так званій сім’ї. Вони ніколи не намагаються справити враження на людей, бачать життя по-своєму, живуть не так, як усі, кожен із них – особистість. На відміну від звичайних мотоциклістів, у байкерів мотоцикл є частиною життя. Весь свій вільний час вони проводять зі своїм улюбленим залізним конем, він для них – найкращий друг.
«Перебуваючи весь час у дорозі, постійно ризикуєш життям, тому ніби зливаєшся зі своїм байком у єдине ціле. А далі – повне відчуття свободи, свист вітру у вухах, нові горизонти. І всі щоденні турботи й переживання залишаються позаду, попереду – незвідана далечінь і спів сталевого друга…».
Велике значення для байкерів мають символіка, ритуали, що сприяють їхньому об’єднанню, дисциплінують, дозволяють знаходити один одного в натовпі та вселяють гордість за належність до цього досить численного клану. Одна з основних вимог - завжди й за будь-яких обставин підтримувати своїх одноклубників. Адже, щоб називатися байкером, потрібно не лише мати мотоцикл і кататися містом. Бути одним із них – намагатися об’їздити весь світ. Серед синьогірців є мотолюбителі, які, долаючи багато кілометрів удень і вночі, побували в багатьох країнах Європи, об’їхали навкруги Чорного моря.
Дружна родина Синіх гір не оминула увагою й тему мотобратерства. У Києві функціонує волонтерська організація «Moto-Help» - допомога мотоциклістам на шляхах України. У разі виникнення проблем у байкера в дорозі, йому завжди допоможуть обізнані фахівці з надання першої допомоги, які добре знають, що інколи від декількох хвилин залежить життя людини… Синьогірці за хорошою традицією провели благодійний збір, повісивши на дереві волонтерську скриньку «Moto-Help», куди присутні могли внести свою грошову допомогу для підтримки благої справи.
Не можна не згадати й наймолодших учасників міні-зльоту, які з раннього дитинства почуваються тут, мов риба у воді. Шестирічний же киянин Назар прибув на галявину Синіх гір власним транспортом – квадрациклом. Незважаючи на досить юний вік і на те, що приїхав сюди вперше, маленький хлопчик у шкіряночці, бандані та модних окулярах справив враження справжнього, упевненого в собі байкера, який відповідав усім вимогам мотолюбителів і пишався, що є одним із них.
Усе життя цих людей спирається на романтизм дороги. Вони завжди намагаються прагнути чогось більшого, аніж буденності, шукають красу навіть у тому просторі, в якому її немає. А ще один із мотолюбителів довів, що вони справжні романтики. Приємно вразив братів-однодумців синьогорець Олексій. Присутні наче побували на телепередачі «Усе для тебе». Адже він перед усією мотобратією на «білому коні» з трояндами та каблучкою освідчився коханій, зробивши пропозицію руки й серця…
Гуляли байкери та гості свята до пізньої ночі. Найбільш стійкі ще співали пісень під гітару біля багаття, інші ж попрямували до наметового містечка відпочивати. У неділю по обіді ведучі міні-зльоту Катерина й Денис запросили всіх зібратися для нагородження переможців конкурсів. Подарунки були різноманітні й потрібні кожному власнику двоколісного, адже стосувалися мотоциклів. До слова, окрема вдячність спонсорам, які виділили презенти для мотосвята.
Усі приємні зустрічі закінчуються трішки сумно. Навіть небо це підтвердило, крапнувши на землю дрібні сльози дощу. Обсохнувши та згорнувши наметове містечко, синьогірці почали роз’їжджатися по домівках. Та, впевнена, душа кожного, хто тут побував, наповнилась шаленим оптимізмом, адреналіном і непереборним бажанням відвідати міні-зліт «YBRівців» на Синіх горах весною наступного року.
Наталія МАЛЕЙЧИК.