Я знаю силу слова…

Що спонукає людину до творчості? Літератора - писати книгу, поета - римувати вірші, композитора – складати пісні, співака – повертати їх співвітчизникам у новій красі, поміж якими вони й народжуються, живописця – зафіксувати навіки мить, коли з яблуні спадає білосніжний квіт, і тоді трава немовби оживає другим цвітінням…

Поклик серця, душі, якийсь потаємний внутрішній голос, жадання людям добра, потреба утверджуватися, духовного самовираження?..
Творчість здавна покрита невидимою таїною, певною недоступністю. Чи не так? І бере початок, мабуть, ще з прадавніх часів, відколи людина сягнула уявою в реальний і водночас фантастичний світ, в якому живемо, який витворюємо, і відтворюємо, і… відходимо кожен у свою годину. А можливо, творення – це і є таємничість діяння за законами краси, до чого тягнеться кожна душа?..
Перед кожним із нас стелиться своя непроторена стежина до виявів не бачених ще в природі інших прикрас сьогодення, людських стосунках. Ця дорога ох і нелегка, певно, довша, ніж по життю, бо творити не всім дано. Це засвідчила неординарна зустріч учнів НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка з представниками краснописьменства Сарненщини та Дубровиччини, що відбулася напередодні Міжнародного дня рідної мови та Стрітення Господнього з ініціативи невгамовної ентузіастки, пропагандистки української мови та літератури, поетеси, журналістки, керівника літературної студії «Джерельце» Надії Свищевської. Причому вперше на засідання студії запросила сусідів: поетів, співаків.
Довгожданих гостей на порозі радо зустрічала директор НВК «Школа-колегіум» Ніна Тіткова, її заступники, вчителі. Сцена прикрашена легкими шовковими полотнами всіх веселкових барв, що вивершуються символічним величезним вінком із польових квітів. В актовій залі, як кажуть, яблукові ніде впасти. Юні шанувальники поспішали побачити справжніх творців художнього слова, музики, пісні. Незвичні гості з Дубровиччини, звичайно, хвилювалися, але після щирих привітань керівника студії, вихованців напруга щезла, розчинилась у гарячих оплесках слухачів. А й справді, знання рідної мови – це ще й окраса людини. За легендою, Бог наділив її найціннішим скарбом – мовою, пообіцявши, що вона все замінить, не дасть загинути, але й повинна берегти цей дарунок, як зіницю ока. У поєднанні з найкращими моральними якостями мова живе, розвивається, ідентифікуючи народ як націю, утверджуючи поняття, невіддільне від думки про рідний край, батьківську хату, материнське тепло. Виховувати бережливе ставлення до мови, народу, землі покликані, перш за все, освітні заклади. І як добре, що Надія Михайлівна згуртувала учнів у своєрідну родину, прищеплюючи любов, майстерно вчить володіти словом. Воно й пливло натхненно, урочисто, дзвінкоголосо, ніби цвіло, переливалося кольорами спектру, злітало ввись, шукало простору. Таке незбагненно-прекрасне, милозвучне материнське слово…
Присутніх зворушували твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олександра Олеся, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Малковича у виконанні літстудійців. По тому учні презентували своє бачення цінності рідної мови як невмирущої скарбнички, що передається від покоління в покоління. Особливо це вдалося шестикласникам Богданові Добринському, Ользі Олещук, Ользі Кузьмінчук, Назарові Федорчуку, Олександру Ярмолці, Юлії Войтюк та ін. А одинадцятикласниця Юлія Патрикей зачарувала піснею про Україну. У свою чергу учениця 6-Б класу виконала пісню «А сорочка мамина біла, біла». А як ще на святі без танцю? Запальний «Козачок» вихованців із цього ж класу викликав не лише оплески, а й захоплення в гостей. І не дивно, адже в НВК у щоденній копіткій гуртковій праці, в студіях, секціях, клубах, під час цікавих зустрічей вихованці не сумують. Скажімо, літстудійці «Джерельця» займаються пошуками скарбів мелодики під девізом «Пісні рідного Полісся». Відтак Надія Свищевська разом із ученицею 4-В класу Софією Шолотою гарно виконали одну зі знайдених - закличну веснянку. Склалося враження, ніби різнокольорова мелодійна веселка завітала до навчального закладу, щоб показати самобутність, велич, красу, чарівність, ніжність рідного слова, відточеного різцем талановитих майстрів. Звучало воно з уст запрошених прозаїка, голови Дубровицького районного літоб’єднання «Журавлина» Анатолія Розановича, поетеси, переможниці премії 2012 р. імені Петра Красюка Віри Єфимець із с. Зелень, учительки Уляни Букайло з с. Крупове, яка закликала берегти рідну мову. Своїми творчими доробками поділилися Петро Паливода, Анатолій Щур, Михайло Гриневич, Ганна Дячок-Ковальчук. А Олександр Задорожний під власний акомпанемент гітари подарував авторську зворушливу патріотичну сучасну пісню, пройняту відданістю народу, Україні.
З надзвичайною цікавістю слухали учні колегіуму, освітяни, гості літераторів Сарненщини. Так, Володимир Пінчук зосередив увагу присутніх на нелегкому шляху рідної мови впродовж багатьох років. Берегти мову закликав відомий у Сарнах поет і композитор Юрій Музиченко. Разом із дружиною Раїсою вони порадували авторською піснею. Зі своєю нерозлучною подругою–гітарою чарувала самобутнім талантом Людмила Таборовець, яка презентувала власноруч написані поезії, покладені на музику.
З віршами виступили наші земляки Василь Андрикевич і Зоя Федорчук, образки запропонувала автор цих рядків. Одно слово, всі учасники свята рідної мови ще раз переконалися, що вона ввібрала все найкраще, найдорожче, найніжніше, найвеличніше, найболючіше, що плекає людська душа, палке серце патріота. Безумовно, формує патріотичні почуття, національну гордість і культуру у свого народу, передається з покоління в покоління, як заповіді. Так слушно висловив це у свій час Володимир Сосюра у поезії «Я знаю силу слова»: «Ти - квітка любові, в ненависті ти – штик». І понині фраза злободенна, бо воістину уособлює значення писемності, традицій і звичаїв українського народу, який кохається в рідній мові. Ще довго спілкувалися гості з місцевими колегами, запрошували до себе. Рідне слово надихало на щиру й відверту розмову, створювало непідробну гармонію, божественну ауру, в якій душа співає, дивує, творить.
Раїса БРИЧКОВА.