Життя «Депутата»

Єдиний в Україні вокально-інструментальний ансамбль незвичайного складу створили сарненські депутати.

Співочий куточок Полісся – Сарненщина - завжди був багатим на талановитих композиторів, поетів, співаків, різних творчих у душі людей, тяга до прекрасного в яких сіяла радість поміж шаленого виру життя інших. З року в рік, століттями люди обирають музику своїм захопленням. Для когось вона стає професією та покликанням на все життя, для когось залишається лише приємним відпочинком від напружених буднів, а комусь - справжнім храмом мистецтва.
Мабуть, у душі кожного на землі висіяні Богом зерна певного таланту, але для того, щоб вони проросли, потрібна неабияка праця. Варто й зауважити, що, окрім дару від народження, з часом людину оточують робота, обов’язки та відповідальність, важко та рідко вдається поєднувати все разом, і все ж… Зразком результативної роботи, натхненної праці та щирого таланту на теренах міста Сарни став не так давно створений вокально-інструментальний ансамбль «Депутат».
Перше, що впадає в око в колективі, – це їхній неординарний склад. Адже представники «Депутата» далеко не всі є музикантами за професією: ритм і бас гітари тримають у руках міський голова Сергій Євтушок і депутат районної ради, директор стадіону «Мрія» Михайло Білецький, депутати міської ради, директор МБК «Залізничник» Валерій Куліков грає на барабанах, соло-гітарою феєрично володіє педіатр вузлової лікарні станції Сарни Валерій Дидюк, програмний директор ТРК «Полісся» Едуард Раковець невпинно творить мелодію клавішами, а голова районної ради Микола Драганчук – талановитий вокаліст. Перший виступ ВІА «Депутат» відбувся у 2012 році, у переддень святкування 8 Березня, на урочистому концерті, присвяченому масштабній події району під назвою «Жінка року», але почалось усе трішки раніше…
Передісторія,
або Пролог
«Апаратуру, на якій нині граємо, - розповідає міський голова Сергій Євтушок, а заодно і ритм-гітарист ВІА, - закупили для дитячого гуртка, основна мета якого - створити дитячий вокально-інструментальний ансамбль, а музичним керівником його призначили Олега Семенова (забігаючи наперед, зазначу, що саме цей чоловік також і займався з дорослим складом ВІА, тобто «депутатами»). Він - хороший учитель, який завжди доступно та легко пояснить усі складнощі роботи на сцені. Так-от, із часу закупівлі інструментів минув рік, і мені, звісно, захотілося побачити, чому змогли навчити дітей, та й чи взагалі є результат роботи. Саме на його звітному концерті й прийшла думка створити подібний гурт серед дорослих. А будучи близьким до політики та влади, пошук кандидатів почав із близьких мені людей - колег по сесійній лаві. Адже у складі депутатського корпусу і міської, і районної рад є депутати з музичною освітою або ж просто аматори, для яких, наприклад, музика є давнім хобі або ж і другою робочою атмосферою чи давнім юнацьким захопленням. Так і виникла ідея провести своєрідний музичний експеримент, виокремивши серед місцевих політиків тих, хто дійсно хотів би долучитися до справи».
Можливо, такий колектив і складно назвати проектом, бо ж колеги, депутати, обрані народом, давні друзі та товариші фактично спробували створити автентичний колектив на радість собі та людям, а приводом для цього стала… жінка!
«Напередодні святкування 8 Березня щорічно проводимо конкурс «Жінка року», - продовжує Сергій Миколайович. – І під час урочистого дійства не лише нагороджуємо кращих жінок району в різних галузях, а й влаштовуємо для них концерт. Саме до такої дати й вирішили презентувати виступ «Депутата», бо ж оригінальний склад ВІА мав себе відповідно репрезентувати (посміхається - прим. авт.). Окрім того, це стало несподіваним подарунком для представниць прекрасної половини, бо замість довгих уже звичних промов чоловіки міста вийшли на сцену з піснею в складі новоствореного колективу (який ще на той час не мав назви), з екстраординарним і цікавим привітанням-подарунком. Виступ пройшов «на ура!», овації залу заспокоїли наше хвилювання і ми усвідомили, що це був не лише чудовий подарунок, а й шанс для гурту продовжити життя, який згодом і назвали «Депутат». Бо коли утвердився склад колективу, то вийшло, що в ньому голови міської та районної рад і депутати рад, обрані людьми, звідси й напросилась назва самого ансамблю».
Відтоді й розпочинається історія ВІА «Депутат», який хоч і не частий гість сцени, бо ж усі його учасники дорослі чоловіки, які мають роботу, родину та багато справ, але завжди бажані гості будь-якого міського свята й сцени.
«На жаль, репетируємо нечасто, бо ж, окрім гри, у гурті кожен має свої обов’язки та фронт робіт. Ми ж розібрали інструменти за принципом «що кому ближче до душі», і почали грати разом! - розповідає вже про специфіку роботи в гурті Сергій Євтушок. – Звичайно, були й труднощі, бо лише двоє учасників колективу мають музичну освіту (Едуард Раковець і Валерій Куліков), Валерій Дидюк, до прикладу, вже давно майстерно співає під власний акомпанемент, а от нам, аматорам, доводилося пригадувати деякі навики. Але за декілька репетицій дружно зігрались, наздогнали втрачене і маємо результат».
Дійсно, інколи, дивлячись на виступ депутатів, важко розрізнити майстрів своєї справи й тих, хто вже давно не брав до рук інструмента. Та все ж, злагодженість у колективі, взаємоповага й старання свідчать про те, що кожному його учасникові властиві не лише важкі робочі чи політичні будні, а й майстерність виступу на сцені перед прискіпливою та уважною аудиторією. Адже увага глядачів загострюється саме завдяки самобутності й оригінальності учасників ВІА «Депутат».

З окремих розповідей складається історія…
Валерій КУЛІКОВ, барабанщик ВІА «Депутат», директор МБК «Залізничник»:
«Мій прихід у ВІА «Депутат» не був спонтанним чи, навпаки, спланованим. Ідея, яку висунув міський голова, була цікавою та захоплюючою, а маючи музичну освіту (диригент духового оркестру), не міг відмовитися від такого музичного спонтанного експерименту. По-перше, важко було не погодитись як депутату, бо ж, дійсно, склад колективу відрізняється своєю оригінальністю - у ньому грають представники владних структур, обрані людьми, а на засіданнях сесій міської ради я, Едуард Раковець, Валерій Дидюк сидимо за однією, так би мовити, «партою», і не підтримати в починаннях і задумах колег було неможливо. На початку 2012 року на базі клубу «Залізничник», де я працюю, й почали проводити репетиції, готувати номери. Звичайно, перші заняття були трішки важкими та напруженими, адже в колективі були як професійні музиканти, так і ті, хто вже давно не брав до рук інструментів, і часом доводилося просто сидіти й чекати, доки хтось вивчить те, що ти з легкістю можеш зіграти. Але всі ці нюанси за декілька занять у дружньому колективі відшліфувались, і праця стала легкою та невимушеною. Надзвичайно просто працювати з людьми, які бажають вчитись і дійсно швидко освоюють ази музичного мистецтва».
Йдучи життям з девізом: «Головне, щоб було весело» та маючи вільний час Валерій Валерійович також займається веб-дизайном і програмуванням, при цьому встигаючи пильним оком контролювати процес розвитку та становлення клубу «Залізничник».
Едуард РАКОВЕЦЬ, клавішник ВІА «Депутат», програмний директор ТРК «Полісся»:
«Коли в міського голови виникла ідея створити колектив, в якому на музичних інструментах мали грати саме депутати або люди, які безпосередньо беруть участь у місцевому самоврядуванні, то не підтримати його не міг. Та й не лише через співпрацю в складі управлінського корпусу, музика – це моя професія, і я нею займаюся майже все життя, маю й музично-педагогічну освіту, 17 років викладав фортепіано в Сарненському педколеджі. Зібравшись і порадившись із депутатами, які вже мали відношення до музики, були в певний час аматорами сцени та просто виявили ініціативу й зацікавленість до проекту, вирішили створити експериментальний, але цікавий за своїм складом ансамбль.
Проблем у середині гурту не було жодних. Тому що, по-перше, навіть ті учасники, які не мають музичної освіти, бувають досвідченими музикантами, як-от Валерій Дидюк, який за фахом лікар, і ще зі студентських років був учасником таких колективів, як «Жива вода», «Червона рута», що на той час були досить популярними. А, окрім виступів на сцені, це й репетиції, тяжка робота й творчість, беззаперечно, серйозна школа музичної підготовки. Звичайно, учасники гурту мають і від природи гарні музичні дані, а також досвід гри на сцені (Валерій Дидюк і Валерій Куліков також є учасниками гурту, що носить неформатну назву «Гурт А», який пропагує лише живе та якісне звучання музичних творів). У Миколи Драганчука - колосальні природні вокальні дані. Ще працюючи в Костополі, він працював у музичному колективі. Виходячи з усього сказаного, можна стверджувати, що проблем у роботі чи репетиціях у нас не виникає. Сергій Євтушок теж не відстає від колег по цеху. Попри відсутність попереднього досвіду роботи в музичному колективові, він має шалене бажання та надзвичайну здатність швидко навчатись, що допомагає йому йти в ногу з усіма учасниками гурту. Наведу приклад, коли людська працездатність здатна творити дива. Якщо під час репетицій деякі речі не встигали робити чи просто вони видавалися важчими, то Сергій Миколайович у час обідньої перерви спускався поверхом нижче в студію радіо «Полісся», де завжди є гітара, і ми разом продовжували займатись і закріплювати певний матеріал. І вже на репетицію він приходив повністю підготовленим. Наполеглива праця та бажання подарувати на сцені якісний продукт дали свій результат, і, як на мене, перший виступ у березні 2012 року викликав у залі абсолютний фурор, заграли ми досить непогано, навіть незважаючи на хвилювання, яке в той час переповнювало кожного. Та все ж у пам’яті залишилися тільки позитивні враження та бажання працювати далі».
Михайло БІЛЕЦЬКИЙ, бас-гітарист ВІА «Депутат», депутат районної ради, директор стадіону «Мрія»:
«Прихід у склад гурту, певно, не вирізняє мене нічим серед інших учасників. З дитинства люблю грати на музичних інструментах – опанував гармошку, трішки баян. Потім цю практику та вміння гри вже й на гітарі продовжував удосконалювати, навчаючись у Житомирському педагогічному інституті, де займався в духовому оркестрі, грав на баритоні, а згодом тромбоні. По закінченні навчання працював у Коростенській школі, де теж був членом шкільного ансамблю. Потім у вирі життя й не помітив, як забув про музику: робота, побут, обов’язки та брак часу зробили своє. А ось не так давно й випала нагода пригадати молоді роки й давні захоплення – голови міської та районної рад запросили стати учасником новоствореного ансамблю. Звичайно, не погодитись було неможливо, бо ж це і чудова компанія, і приємні спогади ще молодих літ, і робота з професіоналами, в яких можна було навчитися чогось нового та корисного для себе. Беззаперечно, я задоволений і вдячний своїм колегам за довіру та запрошення, що не може не тішити мене».
Пригадуючи свій перший виступ у складі ВІА «Депутат», Михайло Білецький щиро усміхається, стверджуючи, що на сцені отримав саме ті емоції, що й багато років тому, замолоду, переживаючи хвилювання й шалену ейфорію, відчуваючи себе молодим і щасливим. «Приємно відзначити добре ставлення сарненців до нашої роботи, коли чуєш подяки за те, що не побоялися ні віку, ні статусу, ні сцени, а часом прискіпливих глядачів. Удруге зіграли в селі Немовичі, де жителі та гості населеного пункту були приємно вражені нашим оригінальним виступом. Звичайно, робота, справи, всі зайняті та заклопотані – репетирувати важкувато, розірватись ніхто не може, але задоволення після виступу словами описати важко».
Окрім того, що вільний час пан Михайло проводить у складі «Депутата», граючи на гітарі, він ще й вдало освоїв гру на баяні (який, до речі, постійно стоїть у кабінеті – прим. авт.). «Коли є гарний настрій, або наші команди здобувають перемоги в різних змаганнях, ми з друзями й учасниками збираємось у кабінеті й відзначаємо це радісними піснями». Також вільний час чоловік присвячує грі у футбол у складі команди депутатів старшого віку, які досить часто виїжджають на турніри по всій Україні і, звичайно, не повертаються без переможних кубків і медалей.
Валерій ДИДЮК, соло-гітарист ВІА «Депутат», лікар-педіатр вузлової лікарні станції Сарни:
«З юних років я жив з музикою, продовжую нею займатись і нині, не лише в складі ансамблю. Оминути такий проект людям, особливо депутатам, які займаються музикою, вокалом, грою на різних інструментах, нереально. У своєму житті, обравши шлях лікаря, ніколи не уявляв його окремо від музики. Вона постійно мене чимось збагачує духовно, відкриває мої емоції, переживання, почуття. Зігратися з учасниками гурту мені було зовсім неважко, хоча і репетицій не так багато, як би того хотілось. Вони хвилями накочуються вже напередодні певного свята, коли плануємо виступати. Та все ж, навіть за декілька годин нам вдається освоїти весь матеріал. Робота в складі «Депутата» - це не лише виступи чи репетиції, а отримане задоволення, розслабленість й емоційний заряд – ось що головне для такої людини, як я».
Кожен учасник гурту відрізняється не лише посадою, чином, музичним смаком чи поглядом на сьогодення. Звичайно, вони не присвячують життя виключно грі на гітарі, фортепіано чи барабанах, маючи й інші захоплення. Валерій Миколайович, у свою чергу, ще й любить порибалити й здивувати родину смачненьким кулінарним шедевром або вдосконалити, здавалося б, звичайний рецепт дружини цікавим смаковим доповненням.
Микола ДРАГАНЧУК, вокаліст ВІА «Депутат», голова районної ради:
«Найяскравіший спогад, що пробудив у мені любов до музики, та й згодом бажання розвивати творчість у своєму житті, – це подарована гітара, якій вже 33(!) роки, - ділиться Микола Миколайович. – На тринадцятиріччя сестра вручила такий серйозний подарунок, який зберіг ще по сьогоднішній день, як символ, пам’ять і стимул до музики та занять вокалом. Звичайно, початки пізнання музики були самостійними, згодом грав у шкільному ансамблі, у Будинку культури на танцях (Костопільський, Березнівський райони), був солістом гуртів. Любов до музики несеться в серці з роками, але коли людина обирає собі спеціальність, професію, обіймає певну посаду, звичайно, змінюється її статус і мусиш обирати щось одне, зазвичай це робота, яка й займає більшість твого життя».
Дійсно, життєві дороги змушують обирати й приймати часом нелегкі рішення, обдумувати й чимось жертвувати. Та все ж приємно повертатися до спогадів, минулих мелодій і знову дарувати себе захопленню юності.
«Коли міський голова Сергій Євтушок запропонував створити ансамбль серед депутатів, я, звичайно, з радістю прийняв і підтримав його пропозицію. Що з цього вийде – не нам судити, оскільки більшість колективу не є професійними музикантами, але ми вирішили репетирувати, пробувати, шукати час. Щось виходило, щось ні, але в кінцевому результаті той продукт, який отримували люди, насправді не є досконалим, як на мене. Та все ж ми не є професійними музиками, маємо окремий вид основної діяльності, а це - дозвілля та бажання донести слухачам шматочок живої музики у виконанні нетрадиційного складу».
Згадуючи пісенне минуле Миколи Драганчука, зазначу, що він, уже обіймаючи серйозну посаду, співав на сцені районного Будинку культури пісню Стаса Михайлова «Холодно», яку підбирав у Костополі на студії звукозапису, і зал вдячних глядачів відзначив своєрідність такого подарунку лише позитивними відгуками.
«Після перших виступів ми отримали багато різних відгуків, але те, що такий ансамбль, де зібралися депутати і показали, що вони вміють, унікальний – це беззаперечний факт, подібних в Україні нема. Сьогодні також отримуємо багато пропозицій і запрошень щодо виступів. Але намагаємося ставитися до них з розумінням і навіть з великим бажанням хотіли б реалізувати декілька проектів. Наприклад, нас уже запрошували на свято села, це приємно, безкоштовно, а головне – щиро. Люди відпочинуть, повеселяться, побачать своїх депутатів, підніметься настрій і бажання зустрічати кожен день з посмішкою та легкістю. А нам приємно відчувати радість від гарного прийому публіки. До досконалості нам ще дуже далеко, це і ріст, і заняття, і апаратура, але головне – бажання. Приємно ще й те, що депутати сільських рад також хочуть стати учасником гурту, жінки теж проявляють ініціативу, мотивуючи свою участь в ансамблі браком жіночого голосу (посміх. – прим. авт.), саме таке спонтанне виникнення проекту і тішить як нас, його учасників, так і глядачів, слухачів».
Маючи вільну хвилинку на вихідних чи поза роботою, Микола Драганчук любить проводити час у лісі. Грибник у душі, так його ще можна назвати, бо дуже полюбляє збирати запашні грибочки, коли ті лише встигають вперше пробитися з-під моху. «Коли починається грибна пора, не можу всидіти вдома. На початку червня, щойно де-не-де з’являються перші шапочки, одразу ж їду до лісу. Не заради кількості зібраних плодів, а, мабуть, мене більше тішить сам процес їх збирання – спокій і розслабленість, які можна отримати після тяжкого напруженого емоційно робочого дня».
Замість епілогу
Ми звикли бачити цих людей у діловому амплуа, вони вирішують важливі для кожного мешканця міста, району питання, завжди зайняті й упевнені у своїх рішеннях. Але ніхто не знає, що під костюмом з краваткою чи в папці з паперами можна знайти душу, яка вкрита ореолом музики та надій на краще, яка бажає творити й дарувати радість. Кожен чекає від депутатів дій, результатів і гучних промов, а саме ці чоловіки не побоялися вийти на сцену з… піснею. На сьомому небі від музики, саме так, упевнена, можна охарактеризувати емоції цих людей, які дарують людям радість, забуваючи про важливі зустрічі та події, знявши відповідальне амплуа, поринувши в зовсім інший світ, підвладний щирим емоціям і непідробним почуттям.
Незбагненна влада музики над людиною. Цей стародавній вид мистецтва здатний об'єднувати почуття, і в цьому його найбільша сила. Різні за характерами, звичками, поглядами на життя, пристрастями, моральними принципами люди, затамувавши подих, однаково схвильовано й благоговійно завмирають під зливою дивовижних, чаруючих звуків. І вже на другий план відходять життєві негаразди й турботи, залишається тільки влада мистецтва, яке очищає душу від усього несуттєвого й дарує насолоду почутого.
Світлана КУРОПІЙ.