Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Жителі міста й сіл району урочисто вшанували учасників бойових дій на територіях інших держав, 25 річницю виведення радянських військ із Республіки Афганістан
Із самісінького ранку на меморіалі Солдатської слави пливли гомін, мелодії пісень, що подеколи навіть здіймалися набатом. Бо ці тривожні мелодії народжені афганською війною. Її відгомін – далекий і болючий, жорстокий, водночас близький, адже і нашим землякам довелося відчути пекельний подих смерті. Тридцять п’ять років з початку тої борні навічно вкарбуються в пам’ять співвітчизників, адже кожен четвертий український юнак віддав мусульманській державі свої кращі роки, багатьох скосила безжалісна душманська куля. Одинадцять сміливців району не повернулися до рідного батьківського порогу. І хай по-різному оцінюють події тих років, для солдатів, офіцерів - це вічний подвиг, кроки в безсмертя. У кровопролитній борні народжувалися мужні молоді військовики, які з перших днів служби в Афгані склали ціну життю, справжній чоловічій дружбі, проявили взаємодопомогу, взаємопідтримку, здавши екстерном іспит на героїзм, зрілість, гідність і патріотизм.
Голова райдержадміністрації Анатолій Остапчук відкрив мітинг. Звучить Гімн України. Схиливши голови, присутні вслухаються в слова Анатолія Миколайовича, сповнені болю, помноженому на гордість за безприкладний подвиг військових. Він нагадав, що 15 лютого 1989 року о 10.30 сорокова армія під командуванням генерал-лейтенанта Бориса Громова вивела останній бронетранспортер обмеженого контингенту радянських військ із Афганістану. Чим завершилось майже десятирічне пекельне протистояння? Тисячі співвітчизників склали голови на чужій землі, тож цього дня віддаємо глибоку шану всім, кому довелося пройти не тільки вогненними гірськими шляхами Афганістану й інших «гарячих» точок - Лівану, Угорщини, Єгипту, Іраку, Анголи, Сьєрра-Леоне, Чехословаччини, Ефіопії, Югославії. І скрізь українські військові показували самовідданість, мужність і героїзм. Виступаючий акцентував: нікого не залишає байдужим страшна статистика: кожен четвертий з майже 600 тисяч військовослужбовців, які брали участь у бойових діях в Афгані, – українець, і кожен четвертий, хто не повернувся додому, - також українець. Із 160 тисяч співвітчизників 12 тисяч поранено, майже 3,5 тисячі загинули. І поки живі ветерани - учасники тих подій, доки житимемо – біль втрат вічно ятритиме серця, бо його рубці ніколи не загояться, а спомини триматиме вдячна пам’ять. Не кануть вони в Лету, а згадуватимуться пекучими спогадами рідних, передчасною сивиною… І не знайти слів розради, які б потамували гостроту й жахіття пройденого земляками шляху. Це – жорстока пересторога на майбутнє, аби всі пам’ятали, як дорого дається спокійне небо над нами. З низьким поклоном подяки звернувся до всіх, хто з гідністю виконував інтернаціональний обов’язок, а нині займає активну життєву позицію, ставши достойним прикладом для теперішнього покоління, зразком вірного служіння народу й державі. Анатолій Остапчук побажав їм міцного здоров’я, щастя, миру, благополуччя кожній родині. А в цей час учасникам бойових дій учні міських шкіл піднесли живі квіти.
Голова районної ради Микола Драганчук зазначив, що всі вихідці з України, яким свого часу довелося служити у 26 країнах світу, достойно та мужньо виконали свою миротворчу місію. А найбільш тяжкою й тривалою стала війна в Афгані, звідки не повернулися одинадцять земляків. Він наголосив, що пам’ятати їх - наш святий обов’язок. Ніхто не сумнівається, що хлопці чесно та самовіддано несли високе звання солдата, виконуючи свій військовий обов’язок, заслужили суспільне визнання та повагу. Приємно, що воїни-інтернаціоналісти спрямовують свої зусилля на розвиток України, беруть активну участь у патріотичному вихованні молоді. Зазначив, що відданість афганців інтересам Вітчизни, вірність і патріотизм служать зразком для сьогоднішніх юнаків і дівчат. Побажав усім здоров’я, миру, оптимізму. Щоб українці більше ніколи не потрапляли в такі воєнні конфлікти. Помічник народного депутата Миколи Кучерука депутат райради Микола Костецький згадав свого друга Анатолія, який теж залишився вічно молодим, назвав колег-афганців, з якими працював у ВПУ-22.
- Так, афганська війна брутально перекреслила тисячі життів, понівечила долі, надії та сподівання співвітчизників. Та разом із тим серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдських страждань безвусі юнаки передчасно мужніли, гартувалися, - сказала перший заступник міського голови Світлана Усик. – Символічно, що пам’ятник загиблим воїнам-афганцям стоїть поруч із полеглими в боях за рідну землю під час Великої Вітчизняної війни. Не забути втрати, біль, від яких здригається серце й досі. Головне – вчорашні воїни-інтернаціоналісти не втратили почуття дружби, відповідальності, не думали про смерть, а ввійшли в безсмертя.
у печалі і смутку звучли рядки:
Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає,
А біль Афгану навіки
В душі чомусь не замовкає.
Я повернувся з тих завій,
Але тривожать сни, як рани,
Що ми ведемо смертний бій,
І що товариш все ще з нами…
Я там, ще досі на війні,
Обличчя вгадую знайомі,
І з другом бачуся у сні,
І кличу все його додому.
Голова районної Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і районної організації учасників бойових дій за межами України Геннадій Радько зауважив:
- Минуло 25 років як одна мить, але 25 років не ллється кров, не гинуть, не калічаться люди. Дай Бог, аби вічно панував мир. Цьогоріч завершується етап увіковічнення загиблих побратимів. Приємно, що на пропозицію підготувати меморіальні дошки для встановлення в навчальних закладах району, де навчалися наші мужні ровесники, з готовністю відгукнувся голова РДА Анатолій Остапчук. Директори ВПУ-22 Володимир Городнюк і професійно-технічного аграрного ліцею Микола Морозюк зі своїми фахівцями майстерно виготовили їх. А пам’ятник загиблому воїну-афганцю, випускнику ВПУ-22 Ярославу Губені у присутності бойових побратимів, батька, учнів уже знайшов чільне місце на території закладу.
Принагідно зазначити, що завідувач приватною стоматполіклінікою «Посмішка» Олександр Дейнека разом із колегами вручили воїнам-афганцям барвисті букети живих квітів. У декого з присутніх очі зросили скупі чоловічі сльози… З уст гімназистів хвилююче прозвучав літературний монтаж. Тремтять квіти в руках Едуарда Терещука, який служив у Херитоні, Петра Лавренчука, який знав стежки Паншера, Миколи Якимця – Кундузькі перевали, Володимира Чорноволика – гори Баграма, Віталія Усачика – Джалалабада… Вокальне тріо РБК «Мальви» подарувало тривожну пісню «Материнська доля».
Ведучий Вадим Бублій наголосив: 11 земляків загинули в боях в Афганістані. Не відболить це горе, не виплачеться, не відпечалиться на нашій землі, допоки житимемо ми та наші нащадки. З ініціативи районної організації учасників бойових дій за межами України та районної Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) і за підтримки районної влади в 11 навчальних закладах знайдуть місце меморіальні дошки про безстрашних юнаків.
Під тужливу мелодію представники територіальних громад, загальноосвітніх шкіл прийняли з рук голів РДА Анатолія Остапчука та райради Миколи Драганчука дорогі подарунки, у встановленні яких візьмуть участь представники районної естафети «Дорога пам’яті». Так, НВК «Школа-колегіум» матиме пам’ятку про Ярослава Губеню і Миколу Велінця, с. Тинне – Юрія Гречана, с. Зносичі – Олександра Кичана, с. Кричильськ – Петра Пітеля, с. Вири – Віктора Євгейчука, с. Люхча – Степана Миланця, с. Корост – Григорія Пілата, с. Тріскині – Сергія Мінчука, с. Любиковичі – Петра Гомонця, с. Велике Вербче – Сергія Бережного.
Над меморіалом Солдатської слави запанувала тиша, коли в піднебесся здійнялася хвилина мовчання. Сивочолі ветерани стають на коліна. З рук перших осіб району колишні воїни-інтернаціоналісти Віктор Пілат, Іван Жилка, Віктор Добридень, Едуард Терещук, Юрій Немчук, Анатолій Марков, Василь Микосянчик, Іван Мельник, Петро Магрело, Петро Власюк, Іван Вельков, Валерій Бритюк, Федір Жуковський, Анатолій Кишенко, Харитон Тітечко, Володимир Лазарець, Анатолій Кузьмич, Іван Конько, Сергій Дяденчук, Дмитро Дебелий, Микола Губеня, Микола Бовкун, Сергій Абрамчук отримали нагороди та подяки від Всеукраїнської спілки воїнів-афганців. Медаль «За звитягу» під оплески присутніх вручили Василю Іванюку, «За заслуги ІІІ ступеня» - Віктору Буйному, «За громадянську мужність» - Володимиру Куришку. З уст кожного твердо прозвучало: «Служу народу України!».
У передвесняній тиші злетів до болю рідний усім гімн воїнів-афганців «Віват!..» у виконанні Василя Іванюка. До підніжжя обеліска – розчахнутої брили, що символізує понівечену долю загиблих воїнів-інтернаціоналістів - та до ніг солдата-визволителя в роки Великої Вітчизняної війни лягли живі квіти й смарагдовий, переплетений стрічкою вінок. Сарненці дружно віддали глибоку шану відважним землякам, які навіки ввійшли в безсмертя, залишаючись у нашій вдячній пам’яті.
Раїса БРИЧКОВА.