Як таксується Марії Ковальчук у Клесові

Усе більше представниць слабкої статі йдуть працювати водіями таксі. Чоловіки, як відомо, скептично сприймають жінок, які беруться водити автомобілі. Очевидно, не можуть змиритися з тим, що на дорожній смузі з легкістю можуть дати їм фори.

Про водіїв у спідницях вони розповідають анекдоти й поговірки, засуджують, мовляв, місце жінки на кухні, а не за кермом. Можливо, водити авто - це дійсно не зовсім жіноча справа, але, погодьтеся, будь-якій леді автомобіль додає впевненості й солідності. А коли жінку беруть водієм таксі – це взагалі своєрідне ноу-хау. Марія КОВАЛЬЧУК із Клесова в місцевій перевізній службі працює понад рік, а її водійський стаж - 10 літ. Вона спростовує будь-які стереотипи про жінок за кермом, адже головне, як зауважила, - це сервіс та уважність на дорозі. І хоч би що там говорили представники сильної половини людства, з власного досвіду знає, що таксистам-жінкам вони довіряють теж.
Марія Петрівна паралельно працює в дитсадку «Веселка» двірником. Чому ж пішла ще таксувати? Чоловік, до речі, теж водій цієї служби, якось обмовився, що потрібні працівники. Вирішила спробувати себе ще й у ролі таксистки. Не завжди ж варити борщі та пекти пироги. Зрештою, не менш важливу роль відіграло й те, що Марія Ковальчук дуже любить автомобілі й усе, що з ними пов’язане. Таксування для неї не просто робота, а своєрідне хобі. Сідаючи за кермо, отримує безліч емоцій і заряд бадьорості на весь день. На замовлення виїжджає будь-якої пори, та коли викликають п'яні клієнти, відмовляється, щоб уникнути курйозів. А вони таки бувають, адже є різні люди й ситуації. Це на перший погляд таксистом працювати просто, часто–густо доводиться розділяти з пасажирами їх радість і біль, гірше, коли трапляються нетверезі. Та хоч би що там доводилось переживати, задоволена, що має таку роботу.
- Як сприйняли друзі та рідні Ваше рішення влаштуватись таксисткою? - запитую.
- Спершу здивувались, а тепер часто телефонують і просять, щоб приїхала за ними Маша, тобто я. А перший клієнт, чоловік, узагалі відмовився, бо дуже здивувався, що таксист – жінка. Працювати тут подобається. Директор Сергій Мінчук - добра людина. Колеги, а це всі чоловіки, завжди розуміють, і рідні підтримують. А головне те, що ця робота приносить добрий заробіток у сім’ю, в якій виховуємо трьох діток.
Сьогодні Марія Ковальчук щаслива жінка. І минуле, передусім дитинство, згадувати не хоче. Тільки татові, правда, вже покійному, щиро дякувала, бо навчив людяності й бути сильною. Їй ледь виповнилося 13, коли він помер. А мама? Про неї жінка взагалі не захотіла говорити. Надто болюча тема, щемить душа й понині, хоч її давно вже немає в живих. Спасибі за те, що подарувала життя. А колискові, щасливі дні народження, прогулянки… Ні. Цього не було. Тато ростив сам, поки сили мав. Сімейну ідилію зруйнували спиртне та друзі-пияки. Вони й забрали право на подальше щасливе дитинство.
Марійка від народження була милою дитиною. Розумниця, хватка до роботи, дуже любила вишивати. Її навчила цьому старша сестричка Лариса. І зараз не розлучається з голкою, в її доробку безліч розмаїтих вишиванок. Навчилася гаптувати сукні та сорочки, які виділяються безмежним розмаїттям візерунків, колоритом. І дуже любить квіти. Хоча її сім’я (а це разом 5 осіб) живе в однокімнатній квартирі, там постійно квітнуть фікуси, орхідеї, різдвяники, рози. І біля садиби - підсніжники, тюльпани, хризантеми, півонії, жоржини, айстри…
Мабуть, вишиванки та квіти - це й була та віддушина, що допомогла пережити тяжке дитинство. Та не менш серйозні випробування чекали попереду. Кохання… Яка велика в цьому слові суть і наскільки болючими й оманливими можуть бути почуття. Марія Петрівна з прикрістю говорила про своє перше заміжжя. Прожила у шлюбі 12 років, народила двох дітей. А потім… Змовчала. Не варто й згадувати. Тривожить спогадами пам'ять. Болить.
Їй щастя подарував другий чоловік, Ігор Олександрович. Упродовж останніх 9 років він є правою рукою жінки. І двом діткам від першого шлюбу замінив тата, і третю спільну донечку вже мають. Донька Анна здобуває омріяну спеціальність учителя молодших класів й організатора в Сарненському педагогічному коледжі РДГУ, грає на баяні. Син Олександр навчається у ВПУ № 22 на автомеханіка та механізатора, є активним учасником художньої самодіяльності. Обоє грають у шахи й шашки, беруть активну участь у районних й обласних змаганнях. Найменша Аліна - школярка.
Щаслива родина. Тут царюють любов і злагода. Голова сім’ї Ігор Олександрович - людина з великої літери. Окрім того, що добрий чоловік і тато, - хороший господар. Куди б запрошували, про що б просили - ніколи не відмовить. Марія Петрівна щаслива з ним і безмежно вдячна Богу за те, що сьогодні має гарну родину. Хоча й працює на двох роботах, адже в сім’ї два студенти. Та й житло було б добре придбати просторніше. Поки що це тільки плани й мрії. Головне ж, щоб усі були здорові, а в сім’ї панували взаєморозуміння та повага. У цьому й криється секрет щастя. Все інше – справи набувна.