Яринівська довгожителька

Ганна ДЕЙНЕКА – найстарша жителька села Яринівка. Доля не надто пестила бабусю: зростала в селянській сім’ї, пережила лихоліття Другої світової війни, затим втратила чоловіка, весь цей час працювала на найважчих роботах у колгоспі та самотужки виховувала двох синів.

У її спогадах, воєнний і повоєнний періоди були найважчими. Та хоч як тяжко було, Ганна Григорівна не переставала любити життя. Нині жінка не виглядає на свої роки - на обличчі обмаль зморщок, багато усміхається, жваво жестикулює, досі цікавиться подіями, що відбувається в Україні, рідному селі. Вісточки їй приносять онуки, сини, невістки. А ще бабуся дуже гарно співає стародавні українські пісні. Незважаючи на похилий вік, порається в городі, тримає в господарстві пернатих. А ще багато молиться.
Живе довгожителька в будинку, якому понад 100 років. Оселя дихає старовиною: на кухні вишивані рушники, картини, на покуті в старовинному виконанні іконостас. Майже 94 роки тому Ганна Григорівна народилася в стінах цієї хатини у звичайній селянській родині. Тато був сиротою, але мав добре серце. До речі, мама теж довгожителька, прожила 93 роки. Як і решта селян, її рідні мали багато землі, вели підсобне господарство, вірували в Бога. Ганна зростала життєрадісною, веселою, хваткою до роботи. Нелегко жилося людям, коли край перебував під владою Польщі. «Щоб працевлаштуватися в організацію чи на підприємство, необхідно було змінити прізвище на польське», - розповідає бабуся. Тож більшість місцевих жителів заробляли на життя тим, що корчували дерева, пасли чужих корів. Ганна лише місяць ходила до школи, зокрема польської, потім її забрали рідні, щоб няньчила їхнього малюка, поки зароблятимуть на прожиття. На навчання тоді часу не мала, із самого дитинства змушена була працювати. Щойно стала на ноги - пішла гусей пасти. За рішення ж бути нянькою батька дівчинки засудили, мірою карання обрали 14 днів позбавлення волі. Вчителі відзначали хист дівчинки до науки, тож згодом Ганна таки пішла вчитися грамоті - ходила на курси вечірньої школи. Зізнається, що більше знає польські та російські алфавіти, ніж український. Такий був час.
У молодості була гарною дівчиною і доброю. Хлопці сваталися наввипередки, та вибір зробила, як серце підказало. Закарбувалися в її пам’яті сільські вечорниці в їх будинку, коли батько плів постоли, а вона з дівчатами ткала, співаючи українські пісні. Тоді діти не гуляли на дискотеках, посміхається. Як ішли на вечорниці, несли з собою кужеля, щоб прясти, чи вишивали.
У Ганни Григорівни дотепер гарна пам'ять, її розповідь про минуле пересипана різними старовинними традиціями, словами, яких нині й не почуєш. Заміж вийшла рано, чоловік був старшим на 7 років, але шкодував її, любив. Жили добре, обробляли багато землі. Коли почалася війна, воювати за мир і Батьківщину пішов і молодий господар. Дружина саме була при надії - чекала на первістка. Якось у битві під Білоруссю чоловіка поранив снайпер – влучив розривною кулею в плече. У легені потрапили 7 осколків, лікувався спершу в Румунії, потім у Ташкенті. Після повернення додому лікарі радили хірургічне втручання - відмовився, а наступні 6 років дуже хворів і помер від раку.
Ганна Григорівна залишилася жити в батьків чоловіка на хуторі Масляниця, та вже наступного року в сім’ю знову прийшло горе - померла свекруха. Довелося тендітній Ганні доглядати старенького свекра ще аж 16 років. Потім повернулася в батьківську оселю, де ще 13 літ жила з мамою. Про пережите Ганна Григорівна говорить з оптимізмом, хоча доводилося їй тоді дуже тяжко, адже працювала в колгоспі, корчувала дерева, рила канави, жала жито, льон. До роботи їй було не звикати. «До створення колгоспів наша сім’я обробляла 6 га землі волами, - ділиться жінка, - тримали велике підсобне господарство». Був час, коли тяжко хворіла. Радикуліт скував тіло на багато років, лікувалася в медзакладах, а також фітотерапією. І понині не зраджує народну медицину, п’є настої різноманітних трав, готує за давніми рецептами варення з кульбаби, є і чайне дерево. Однак хвороба далася взнаки, тож фізично працювати Ганна Григорівна вже не могла. Тому попросилася на роботу в районний відділ міліції охоронцем, там минули 10 років її життя. Сини повиростали, кожен пішов своєю стежкою, вже радують бабусю онуки й правнуки, а вона й зараз живе за народними звичаями, радіє життю, любить людей. У подарунок для нас заспівала старовинну пісню «Моя доле».
Якось в її оселі працівники культури району знімали «Яринівські вечорниці», адже Ганни Григорівни - справжнісінький музей старовини, сама ж вона – хранителька прадавніх пісень, традицій, звичаїв. Якихось особливих секретів довголіття не називає. Каже, єдиний - це праця, адже ніколи її не цуралася, навіть тоді, коли залишилася вдовою. На рівні з іншими господарями в селі тримала землю, статок. Крім того, завжди дотримувалася Великого посту, не їла в п’ятницю, коли розіп’яли Ісуса.
Побувавши в оселі Ганни Григорівни, відчули таку енергетику, позитив і життєвий заряд, що вистачить його нам ой як надовго. У свою чергу, найстарша жителька Яринівки побажала всім добра та щастя, довгих років життя, яких дарував їй Бог.