Опубліковано СН
Щороку наприкінці серпня тихою лісовою стежкою маленька групка людей приходить туди, де були безневинно розстріляні (кажуть, від 13 до 18 тисяч єврейського населення).
На жаль, як повідала старший науковий працівник Сарненського історико-етнографічного музею Людмила Стоян, поіменного списку загиблих досі не існує. На місця поховань представників єврейської національності, циган, поляків, українців, аби вшанувати їх пам’ять, прийшли голова райдержадміністрації Ярослав Яковчук, заступник голови районної ради Микола Костецький, міський голова Світлана Усик, голови районної організації ветеранів України Рінат Валєєв і громадської організації «Наше місто» - Георгій Александрович, родичі загиблих, представники єврейської громади.
Людмила Стоян розказала про трагедію єврейського народу в роки Другої світової війни, антиєврейський геноцид, що носив особливо жорстоку форму. Так, фашисти в Сарнах створили одне з найбільших гетто фактично з перших днів гітлерівської окупації. Згідно з даними, тут перебувало майже 15 тисяч євреїв і півтори тисячі циган.
Виступаючі один за одним говорили про недопущення подібної трагедії. Висловлювали співчуття сім’ям загиблих і дякували єврейським родинам за підтримку в облаштуванні пам’ятників, закликали пам’ятати про невинно убієнних. Бо поки живе людство, нація, громада, завжди не забуватимуть їх імена. Приємно, що на Сарненщині не лише знають про ці події, а й дбають про священне місце, де вони відбулися. А ветерани Другої світової війни, акцентував увагу присутніх Рінат Валєєв, бачили все на власні очі. І хоча людей приходить сюди не так багато, однак стежка пам’яті, на думку Георгія Александровича, не заросте ніколи. Можливо, з часом, благоустроять дорогу, щоб по ній можна було й немічних підвезти. А в назвах вулиць, які зараз обговорює громадськість, запропонував залишити історичну пам’ять. Адже Сарни стали відомі в усьому світі не тільки як база, де була знищена остання американська ракета, а також як місто, де відбулася найстрашніша трагедія.
Нещастя єднає. Згадуючи про жахливу подію та загиблих, вже стало звичним явищем оголошувати хвилину мовчання. Стояли в тиші в прохолодному лісі без жодного звуку. Все немов завмерло і в цей час неначе шепотіло: «Їх більше немає…». Кожен, схиливши голову, думав про те, що життя нам дається Богом, і ніхто не має права забрати його в іншої людини.
Представник єврейської громади Іда Шустик говорила проникливо й схвильовано. Упродовж майже 15 років вона відвідує цю місцину, переважно з декількома євреями-пенсіонерами, але завжди приємно бачити тут молодих людей. Історія нас учить, що відмова від власних витоків - справа вкрай небезпечна та протиприродна. Адже як людина без пам’яті практично повністю губить свою особистість, так і дерево, втративши своє коріння, - гине. У народі кажуть: дерево міцне своїм корінням. І це правда. Спробуй підрубати - й воно всохне, пропаде. Через коріння живиться соками, міцно тримається. І не страшні йому ніякі бурі та морози, поки велике й міцне.
Людина ж, якщо живе не сама, а з великою, дружною, міцною родиною, то її ніщо не злякає, жодні негаразди не зламають її дух і волю. Уже відомо, що чим більша династія, тим краще виховані в ній діти. Вони спілкуються не тільки з батьком і матір’ю, бабусею чи дідусем, братами й сестрами, а мають можливість бачити людські стосунки на власні очі.
Важливим також є те, яким духом виховується людина. Чи розуміє вона, що таке хліб, праця, чи вміє шанувати тих, хто трудиться на землі, захищає мир і спокій у наших оселях. Якщо так, то можна сміливо казати: ця людина справжня. Адже сухе дерево без коріння нічого не означає, і великий той народ, який його знає. Це добре усвідомлює Сарненська єврейська община. Іда Михайлівна також назвала славні імена земляків, яких комісія Ізраїльського національного інституту пам’яті катастроф та героїзму Яд-Вашем удостоїла звання Праведників світу.
Для прикладу, Гітлі Крайцман давно живе в Ізраїлі. У часи воєнного лихоліття її врятувала сім’я Тишковців із Карасина. Єврейська рада України та фонд «Пам’ять жертв фашизму в Україні» присвоїли Ганні Тишковець звання Праведник України. Вона разом зі своєю родиною ризикувала життям, надаючи допомогу євреям у рідному селі.
Голова Сарненської єврейської громади Марія Фішман подякувала присутнім від імені общини за вшанування жертв нацизму, повагу й пам’ять про невинно убієнних.
Завадила війна
У житті відбуваються доленосні зустрічі. Такою була і моя з громадянкою США Евелін Фабрікант декілька років тому. Для неї особливим є 31 серпня. Саме в цей день приїжджала до могили, де був убитий не тільки її дідусь, якого ніколи не бачила. Евелін прагне написати історію свого роду й осягнути розумом, чому так сталося з ним і його трьома доньками? У чому вони завинили?
Декілька років тому Евелін разом із євреями, чиї предки колись мешкали в Бережниці на Дубровиччині, задумали реалізувати благородну справу – звести меморіальний комплекс на території населеного пункту, де колись, пам’ятають місцеві жителі, було єврейське кладовище. Їздила на це місце з Евелін, де побували також сільський голова Мирослав Кремезь і мешканець села Борис, який зробив колосальну пошукову роботу. Однак війна, що нині відбувається на сході України, завадила Евелін та її друзям приїхати на Сарненщину й здійснити шляхетний проект. Але в цей день вона молиться душам, які, вірить, стають ближчими й чують усі молитви.
Чи знаємо історію єврейського народу, його традиції? Скажімо, вже не вперше пишу (також розповіла Евелін Фабрікант), чому на могили євреї приносять не квіти, а камені. Квітки просто зів’януть і їх викинуть на смітник, а камінь зберігає мовчання, хоча розповісти може дуже багато. А ще, можливо, стає набагато легше, коли, знявши камінь із душі, передаси його померлим предкам?
Тож, якщо відвідуватимете єврейський цвинтар, покладіть на надгробки будь-які камінчики, але бажано все ж, щоб серед них був рапаківі (різновидність граніту). Нещодавно дізналася про ще одну причину такого звичаю. Коли настане воскресіння мертвих, усі євреї одразу почнуть відбудовувати Храм у Єрусалимі. Тому будівельний матеріал завжди має бути під рукою, навіть у покійників.
Марія КУЗЬМИЧ.