Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Автор фото Василь Сосюк.
Її руки з чистим сумлінням можна назвати золотими, чарівними. Талант Ольги Савочки зі Степаня вражає.
Її самовираження її в рукоділлі, моделюванні, дизайні й інших ремеслах зачаровує фантазією, гамою кольорів, хистом, що в підсумку наповнює часом монотонне життя її гостей або знайомих яскравими фарбами, позитивними емоціями. Вона незвичайна в спілкуванні, захопленнях, мріях. А також тим, що з будь-яких підручних матеріалів робить оригінальні, ніжні, красиві речі. Коли переступила поріг її господи, відчуття було таке, ніби хтось дав торкнутися веселки. Очі й душу радували незвичайний інтер’єр подвір’я, оселі, розмаїття барв, сімейна гармонія.
Усе найкраще беремо від батьків. Знання зі швейної майстерності Ольга Владиславівна почерпнула в дитинстві. Її мама Тетяна Дмитрівна була швачкою, шила ледь не всім людям у селі. Тоді родина мешкала в Малинську, а в Степані Ольга знайшла свою другу половинку. Створення одягу стало своєрідним хобі жінки. Щоб втілювати в життя різноманітні задуми клієнтів, при районному Центрі зайнятості закінчила курси кравця–закрійника. Довгий час працювала вдома, зокрема надавала послуги з ремонту та пошиття одягу, тюлю, штор, постільної білизни тощо. А 2 роки тому відкрила в Степані ательє. Це була її маленька мрія. Навіть назву майстерні дала свою - «Ольга».
- Серед великої кількості замовлень були й такі, що запам’яталися на все життя, - розповідає умілиця. - Скажімо, замовляли весільні сукні в Німеччину та Росію. Жінка залюбки бралася за них. Шити плаття нареченим – місія особлива. Адже одягнувши його, дівчина стає на поріг нового життя. Вона зберігатиме фотографії зі знаменної події багато років, згадуватиме, звичайно ж, і майстриню, яка пошила вбрання.
Ольга Владиславівна також захоплюється бісероплетінням, гаптує нитками полотна, все життя кохається у квітах. Її творчих шлях вражає неймовірним багатством технік, довершеними роботами, в які вкладає глибоке внутрішнє розуміння краси й гармонії. Усі її витвори, безсумнівно, проходять через серце, інакше вони не були б такими цінними для рідних, друзів. Багато років майстриню підтримує коханий чоловік Борис Іванович. Вдома, його не застали, поїхав на заробітки. У них велика сім’я, треба хліб і до хліба, тож господар ніколи не цурається праці. У любові та радості виховали Савочкі 4 діток. З дитинства прищеплювали їм любов до життя, праці, прекрасного. Тож і виросли вони розумними й талановитими. Старша Наталія здобула спеціальність учителя початкових класів, перекладача іноземної. Син Дмитро – слюсаря. Дві менші - донечки-двійнята. Яна обрала фах лаборанта, а Леся пішла стежкою мами, хоч та все життя вірила, що буде медиком. Адже з раннього дитинства дівчина дуже піклувалася про домашніх тварин, доглядала їх, коли раптом хворіли. Але за покликом душі навчається все-таки на кравця–закрійника, хоче стати дизайнером.
Інтер’єр будинку Савочків вражає екстравагантністю, продуманими рішеннями. Тут усе оформляли в сучасному стилі. Кожен елемент – фантазія мами. При оздоблені кухні, кімнат, коридору першочергово втілювала свої ідеї, які перетворили будинок на затишне місце для всієї сім’ї та гостей.
Завітали також і в ательє Ольги Владиславівни. Побачили зшитий нею одяг, гардини, деревця з бісеру, полотна тощо. Ольга Савочка неймовірно талановита й позитивна людина. Бути такою – це мистецтво. Жінка має належати чоловікові, дітям, але поруч із тим залишатися особистістю, втілювати свої мрії, бути відкритою для нових ролей, удосконалювати вже існуючі. Нам усім треба брати приклад із талановитих людей. Коли зможемо реалізувати свої здібності, це принесе задоволення, радість. Фінальним акордом цієї розповіді нехай буде побажання всім нам, жінкам, бути щасливими. А цьому теж треба вчитися.