Опубліковано Світлана Ляшко
Автор фото Василь Сосюк.
Криваві події, що сталися під Верховною Радою 31 серпня, сколихнули не тільки країну, а весь світ.
Того, ще одного чорного для України дня, під час заворушень під стінами парламенту загинули троє солдатів строкової служби – Олександр Костина, Дмитро Сластиков, Ігор Дебрін, 140 їх побратимів отримали як легкі, так і важкі поранення. Смерть знайшла бійців Національної гвардії в самому серці держави – мирному Києві, й викликала шок не тільки в українців. Мирний протест проти змін до Конституції під будівлею парламенту в якийсь момент перестав бути мирним. Натовп, без сумніву, кимось підбурюваний, штурмував правоохоронців, які змушені були тримати удари палиць, каміння… А згодом за димовими шашками прилетіла… бойова граната. Юрій ГРИНЕВИЧ із с. Ремчиці не тільки бачив на власні очі, як усе відбувалося, а в строю разом із тоді ще живими побратимами, друзями Олександром, Дмитром і Ігорем, оберігали громадський порядок під стінами Верховної Ради.
Воїна також зачепило. Два осколки вп’ялися в ногу, та про те, щоб їхати в лікарню, навіть не думав. Побачив закривавленого Ігоря, друзів, які ще тримаючи в руках щити, допомагали побратимам. Разом носили тяжких поранених у карети «швидкої допомоги»… Що відчував тоді? Про що думав солдат? Чи шкодував, що відразу ж, отримавши повістку з райвійськкомату, довго не розмірковував, не шукав причин відмовитись, а пішов на службу? Ні. Попри все, в армію йшов осмислено. «Бо, - каже, - батько і брат служили. А я що, ховатимусь?». Такі, як Юрій не ховаються за спинами інших, а дивляться небезпеці прямо в очі.
А спогади ще такі живі, такі болючі… 31 серпня, 6.00. Рота оперативної бригади спеціального призначення Національної гвардії України, в якій служить Юрій Гриневич, отримавши відповідні спецзасоби, що були призначені тільки для мирних мітингів, виїхала в Київ на охорону громадського порядку біля Верховної Ради України. До 13.00 перебували в резерві, їх автобус стояв у Маріїнському парку. А далі події розвивалися стрімко. Підсиливши своїх побратимів, стали ланцюгом перед парламентом. Після голосування депутатів, які підтримали президентські зміни до Конституції, солдатів почали закидати димовими шашками, петардами… Першими, розповідає Юрій, у наступ пішли мітингувальники. «Ми ж не маємо права застосовувати ні фізичну силу, ні спецзасоби, а тільки перешкоджали натовпу проникнути до приміщення Верховної Ради».
- Чому ж тоді відкидали назад димові шашки, могли ж травмувати мирних громадян?
- Бо їх дим дуже їдучий. Отож, щоб не задихнутися, не допустити, аби порушники, прикриваючись ним, проникли до парламенту, й відкидали їх назад.
А згодом поруч, метрів за 6, розірвалася бойова граната… Була вона, зазначив Юрій, обмотана різними болтами, гайками, копійками, тобто, замаскована. Тому й не зреагували військові відразу на неї. Адже мали 6 секунд, щоб врятуватися. А так… Втратив друзів, з якими служив уже п’ятий місяць, жив поруч, в одній казармі. Після тих подій, зізнається, дві ночі не могли спати. Коли прощалися з Ігорем, уже був у госпіталі. Одного осколка з ноги Юрія дістали, іншого поки залишили. Крові багато не втратив, можливо, тому, роздумує, що берці тісно зашнуровані і вона зупинилась сама. З госпіталю воїна відправили у відпустку, а далі потрібно буде пройти медичне обстеження, лікарі вирішуватимуть, що робити з осколком гранати в нозі воїна і чи зможе він далі служити. Хоча Юрій уже, здається, для себе все вирішив:
- Служитиму далі, - і крапка. – У будь-якому випадку повернусь у роту. Навіть мови немає про щось інше…
Юрія Гриневича призвали в ряди Національної гвардії 14 квітня ц.р. Хлопці, розповідає, які служать разом із ним, із різних областей: Дніпропетровської, Харківської, Херсонської, Черкаської… Але колектив дружний, згуртований. Із ним, зазначає, якщо доведеться, то й на східний фронт пішов би, не задумуючись. До тієї страшної події під стінами Верховної Ради охороняли й адміністрацію Президента, футбольні матчі, стояли в караулах у Межигір’ї, Василькові, коли там горіла нафтобаза, побували і в Чорнобильській зоні, Мукачевому. Різні траплялися випадки, але до такої трагедії, на щастя, не доходило. А ще, впевнений, що ця акція була добре спланована. Бо як тоді пояснити той факт, коли лідер однієї з політичних сил, що протестувала під ВР, звернувся до них: «Солдати-строковики, знаємо, що ви не винні. У вас є 1,5 хвилини, щоб піти звідси…».
- А як ми могли піти? – зауважує Юрій. – Ми ж не на роботі, а на службі, й маємо виконувати накази командира. Інакше стали б дезертирами…
У госпіталі поранених бійців провідували Президент України, народні депутати. Всі, хто того дня оберігав громадський порядок під парламентом, вже отримали грошову компенсацію, нагороди й обіцянки покарати винних. Юрій Гриневич удостоєний нагрудного знака «За доблесну службу» за підписом командира Нацгвардії України М. Балана. Для постраждалих солдатів дуже багато зробили волонтери. Адже медики без їх допомоги не справились би самотужки з такою кількістю поранених.
Один із депутатів ВР сказав хлопцям, що якби не вони, граната полетіла б у них. Так, саме ці воїни собою захистили багатьох мирних громадян, як і високопосадовців, які обіцяли їм допомогу й підтримку. Саме вони ризикували своїм життям і здоров’ям, щоб не сталося ще більшої трагедії, щоб народні обранці могли спокійно працювати, жити. Та хто захистить військовослужбовців від чиновницького свавілля? Адже той, хто став на захист держави, вважаючи це своїм обов’язком, втратив роботу, тобто, та ж держава його й наказала. Саме так сталося з Юрієм Гриневичем відразу ж, як отримав повістку в армію. Відновити справедливість вкрай необхідно, особливо в час, коли в країні йде неоголошена війна, а працівникам райвійськкомату все важче проводити мобілізаційні заходи.
Юрій Гриневич до служби в армії 4 роки працював учителем фізкультури в міській ЗОШ № 4. Дуже тепло розповідає про її директора. А от у відділі кадрів відділу освіти РДА педагогу відразу ж після призову запропонували самому написати заяву на звільнення, або звільнять вони - з відповідним записом у трудовій книжці. Отака ситуація. Розбиратися в ній у призовника часу не було. Тож розрахувався. Та посадовцям варто було б добре вивчити чинне законодавство, яке в теперішній особливий стан у країні не тільки зобов’язує зберегти за військовослужбовцем його робоче місце, а й виплачувати впродовж року заробітну платню. Юрій зазначає, що його побратими з таким не стикалися. Адже, навіть працюючи в приватних фірмах, за ними залишили і робочі місця, і виплачують кошти. Йому ж навіть вихідну допомогу нарахували не в повному обсязі. Щоправда, обіцяє допомогти воїнові відновити справедливість керівництво райвійськкомату. Та, впевнена, навіть допустити такої ситуації не можна було. Адже кадровики установи мали б шукати закони, що стоять на боці солдата, а не навпаки. Так, з 8 лютого 2015 року діє Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби з питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду». Зокрема, тепер усі роботодавці – юридичні особи (незалежно від підпорядкування та форми власності) повинні зберігати на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, робоче місце (посаду) та середній заробіток не тільки за мобілізованими, а й за співробітниками, призваними на строкову військову службу. Як стверджують юристи, до 11 червня ц.р. існувала колізія між зазначеною нормою закону і частиною 3 ст.36 КЗпП, що передбачала звільнення призваних на строкову службу працівників. Проте, навіть якщо вона й виникла, має застосовуватися спеціальна норма ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», що передбачає збереження місця роботи й середнього заробітку. Тому звільнення призваного на строкову службу у квітні 2015 року працівника є незаконним, запевняють правозахисники.
Все ж, Юрій Гриневич не нарікає. Хоча й боляче, мабуть, від такої несправедливості. Шукала відповіді в його очах, світлих, глибоких. У словах, коли розповідав про сумні події. Думала про його маму, в якої, напевно, й досі щемить серце, коли син знову збирається до війська. Уже не заспокоїться воно, наполохане, тим, що він не на передовій, а в Києві несе службу. Про батька, якому вслід за сином виписали повістку, але вже на війну – на схід. Та в райвійськкоматі, дізнавшись, що син служить у Нацгвардії, мобілізовувати не стали, дотримуючись букви закону. Крім Юрія, в родині Гриневичів ще троє славних дітей: два брати (один із них ще школяр) і сестра, яка навчається у вищому навчальному закладі. Напевне, всі вони мріють тільки про одне: щоб настав мир і не гинули в мирному місті солдати. А воїни, які безстрашно захищають країну і від зовнішніх, і від внутрішніх ворогів, почувалися б також захищеними державою, впевненими, що соціальна справедливість це не просто передвиборчий популізм, а основний принцип права, якого дотримувати мають усі без винятку.