Back to top

Музикант, рибалка і грибник

Автор фото Василь Сосюк.
Якщо думаєте, що дуже важливо правильно вибрати музикантів на весілля, то абсолютно праві. Від них залежить багато, особливо настрій гостей. За статистикою мешканця Костянтинівки Анатолія КОВАЛЬЧУКА, 422 рази його, соло-гітариста, запрошували на весілля, проводи, вечорниці та інші музичні дійства. Сильний, добрий, веселий, комунікабельний, з почуттям гумору, впевнений у власних силах чоловік майбутню дружину Віру, яка жила на хуторі, помітив ще юнкою. Не один раз уголос висловлював думку: «Оце комусь із дружиною поталанить». Але коли Вірі виповнилося 17, то вирішив, що вона має стати його подружньою половинкою й більше нічиєю. Тож невдовзі й одружилися, народили та виховали двох прекрасних роботящих, як і самі, синів – Романа й Віталія. Молодший Віталій із невісткою Наталією вже й трьох онуків подарували – Вадима, Ярослава та маленьку улюбленицю всього сімейства з великими сірими очима – 6-місячну Анютку. Анатолій Дмитрович володіє дуже потрібною спеціальністю в країні - гідротехнік. Таких фахівців готує відділення «Будівництво, обслуговування та ремонт гідромеліоративних споруд» Прилуцького агротехнічного коледжу (колишнього технікуму). Саме там навчався впродовж року, а потім перейшов на той самий фах ближче до рідної домівки – в Рівне. До речі, низка науковців Національного університету водного господарства та природокористування, до навчально-виробничого комплексу якого входить коледж, мають дипломи цього закладу. Закінчивши технікум, пішов на строкову службу в армію. Після короткого навчання переїхав у Балагоє, а потім військову частину передислокували в Первомайськ Миколаївської області. Не став особливо розповідати про перебування в механізованому батальйоні, що забезпечував будівельною технікою. Але юнакові, який до армії встиг отримати освіту, пощастило. Спочатку був майстром-геодезистом, а потім, дізнавшись і про інші його обдарування, забрали в оркестр, а потім у штаб. Навіть виконував обов’язки нормувальника (нараховував солдатам заробітну плату). Мав дозвіл вільно виходити в місто, одно слово, свободу дій. З Анатолієм Дмитровичем, який не відчуває своїх років (чоловіки їх не рахують), надзвичайно приємно спілкуватися. Музикант-самоучка на чому тільки не грав: соло-гітарі, ударних інструментах і клавішних. Серед тижня виїжджали з друзями-музикантами в інші села, де розважали молодь на вечорах відпочинку. Все було по-чесному: здавали зароблене в сільську раду, а потім отримували за це заробітну плату (скажімо, 50 карбованців за місяць були хорошою матеріальною підтримкою до основної зарплати). Адже гітару, підсилювачі купував за власні кошти, з друзями робили колонки. А за ті гроші, що в 90-х минулого століття коштував клавішний музичний інструмент «Yamaha», можна було придбати автомобіль. Тепер гітару чи клавішні дістає лише в особливих випадках, каже. Завдячуючи вмінню малювати, Анатолій Ковальчук не один рік працював художником-оформлювачем у Сарненському автопарку та ШЧ-6 (дистанції сигналізації та зв’язку). А тепер полюбляє рибалити, ловив, розповів, і велику рибу (потрапляла вагою понад 4 й більше, ніж 5 кілограмів). Також ще задовго до того, як зійде сонце, вирушає в ліс по гриби. Так, минулого четверга знайшов майже 200 білих. А з приводу своїх захоплень любить жартувати: «Як народився, так усе життя в дорозі». Виявляється, мама народила його на возі з сіном. У батьків Анатолія - Ольги Андріївни й Дмитра Трохимовича Ковальчуків, які рано пішли з життя, народилося 7 дітей. І кожного Бог наділив талантом. Нині є серед них і заслужені вчителі - Галина Савчук, про яку писали «Сарненські новини», й полковник у відставці - брат Олександр. Сестра Ніна, приміром, також здобула технічну освіту й трудилася на півночі, в Уренгої. Мама майже чверть століття мозолилася дояркою. Хлопець також допомагав неньці впродовж 4 років, за день доїв по 20 корів (10 в обідню пору й 10 увечері). Робив це дуже шпарко, бо хотілося й у футбол з друзями пограти. Тепер же навіть на пенсії Анатолій Дмитрович не має жодної вільної хвилини. Щоб не склалося враження, що чоловік тільки ходить на рибалку й по гриби, зазначу, що за зиму й весну нарубав 80 кубометрів дров, частину яких продав (адже треба балки придбати для будівництва), доглядає й господарство. А роботи ще біля оселі чимало, адже родина збільшується, діти підростають. Необхідно й ставки довести до ладу, де впав рівень води через посушливе літо. Чоловік звик трудитися фізично (бувало, замолоду після п’яти робочих днів ще два грав на весіллях). Чесно кажучи, це була ще одна свого роду робота. І не кожна дружина витримала б, аби й на вихідних чоловіка майже ніколи не було вдома. А Віра Степанівна намагалася його зрозуміти, хоча й переживала, чекала. А нині, через стільки років прожитих разом, він підтвердив фразу, що жінка може зробити з чоловіка генія, або навпаки. Свою дружину любить так само, як багато років тому. Звісно, сини не відмовляють при потребі в матеріальній підтримці, але чоловік не хоче сидіти, склавши руки, а також прагне заробляти. Анатолій Дмитрович пам’ятає багато різних життєвих кумедних випадків. Із поміж багатьох пригадав весілля в одному з населених пунктів району, коли справжнього жениха, який не встиг вчасно дістатися зі служби з далекого міста, замінив підставний наречений. Гостей же наскликали понад 400 чоловік, тож вирішили таким способом розв’язати проблему. 1 жовтня Анатолія Ковальчука вже не вперше запросили в місцеву дев’ятирічку, де навчаються онуки, аби пограв на музичному інструменті. Саме тоді відзначаємо Міжнародний день музики. Переконаний, у світі знайдеться небагато людей, які зовсім байдужі до цього виду мистецтва, що має величезний потенціал. Адже через музику можна передати не тільки стан своєї власної душі, але й атмосферу навколишнього, повного почуттів і переживань складного внутрішнього світу взаємин людини та природи. Вона змушує радіти й співпереживати, відкриваючи двері в прекрасний світ звуків і коливань власних струн душі. Марія КУЗЬМИЧ.