Опубліковано СН
Фото Василя Сосюка.
майстер деревообробної справи Федір Козинець зі Зносич
Зносичі здавна славились умільцями. Один із них - Федір Козинець, талановитий столяр і різьбяр, який цьогоріч відзначає 40-річний ювілей. Він не боїться труднощів, не нарікає на долю, не втрачає надію, хоч би що сталось. Це – людина, яка здатна у звичайній дощечці побачити майбутній мистецький твір.
Зайшовши в будинок, відразу відчуваєш, що тут живуть хороші господарі. Уже в коридорі красуються Федорові вироби: вішалка звичайного й водночас оригінального дизайну так вписується в інтер’єр, аж не віриться, що таке можна зробити в домашніх умовах.І в кожній кімнаті є роботи майстра: меблі, люстри, карнизи, кухонні набори, рамки для дзеркал, ікон… Хазяїн скромний в оцінках зробленого, про себе розповідає скупо.
Народився в Зносичах. Тут ходив до школи, де й зустрів свою майбутню дружину Людмилу. «Запримітив її ще в 1 класі, - пояснює чоловік. – Вона завжди сиділа за партою переді мною. Навчання продовжив у Львівській області, де в одному з училищ здобув спеціальність майстра різьби по дереву. Після служби в армії повернувся в рідне село, одружився. Відтоді про-йшло два десятиліття. Радий, що не помилився у виборі супутниці життя. Людмила гарна господиня, любляча мама й чудова дружина. Важливо, що всіляко морально підтримує мене в роботі, а сама працює в школі кухарем, дуже добре готує».
Здобуті в училищі навички Федір застосовував на практиці, працюючи в сувенірному цеху Сарненського лісгоспу. Згодом влаштувався в школі робітником з обслуговування. Весь цей час займався столярною справою. Та одного дня сталось лихо. Гостривши пилку, несподівано відлетіла металева скалка й потрапила в око. З того часу чоловік майже не бачить. Та все ж улюблену справу не залишив. Уже настільки добре знає цю роботу, що відчуває все на дотик. Не одну гарну, корисну річ зробив своїми вправними руками й ще багато планує. Не кожен зрячий зможе порівнятися в майстерності з ним. Федір досі виготовляє ліжка, стільчики. Для церкви - карнизи. Щороку випускники замовляють у нього подарунки школі, частіше рамки під дзеркала чи картини.
- Звичайно, мені допомагають доньки, дружина, брати. Адже самому дуже тяжко, навіть лінію провести не можу, – розповідає Федір Козинець. – Не знаю, що робив би без їхньої підтримки.
І все ж, він не вважає себе нещасливою людиною. Бо поряд має порядну дружину, три доньки. Старша здобуває вищу освіту в Рівному, середня навчається в 10 класі, а найменшій 6 років. Вона завжди з татом. Допомагає по господарству, розважає. Це, вважає, і є найбільшим щастям.
Наталія ДЕМЧУК.