Опубліковано СН
Такої зими, як цьогоріч: із сильними морозами, заметілями - не було давно. Саме в холодні дні люди користуються теплим одягом: валянками й шапками з натурального хутра. Виготовляють їх не тільки на фабриках, а й у домашніх умовах. Таких майстрів на Поліссі можна перелічити на пальцях. Серед них - житель одного з найвіддаленіших сіл Рівненщини Кухче, що в Зарічненському районі, Ігор Чухрай. Навчився шиттю самотужки, малював в уяві макети, а потім за допомогою голки та нитки, а згодом швейної машинки, виготовляв, як справжній модельєр, ексклюзивні витвори.
Так розпорядилась доля, що молодий хлопець лишився сиротою. Та, сильний духом, закінчив у Рівному радіотехнікум. Відтак навчався в Могильовській області сусідньої Білорусі на агронома. Потім відслужив півтора року в армії. Коли повернувся додому, працевлаштувався у місцевий центр електрозв’язку ВАТ «Укртелеком» електромонтером. Тривалий час зустрічався з дівчиною Тетяною, яка й досі допомагає та підтримує його в складних життєвих ситуаціях, адже стала вірною дружиною.Скрізь встигає жінка: і в хаті прибрати, і на подвір’ї лад навести, на клумбі найрізноманітніші квіти виплекати. Тож недарма торік дбайливі господарі отримали нагороду від сільської ради за двір зразкового порядку.
Ігор береться за будь-яку роботу. Здається, йому все під силу. І на електриці знається, і техніку полагодить, і з дерева зробить гарну річ. Про це свідчать лелеки, які «оселились» на подвір’ї. Попервах важко здогадатись, що вони не живі, а зроблені вправними людськими руками.
Більшість земляків знають Ігоря як майстра швейної справи. Адже навряд чи можна взимку знайти тепліше й зручніше взуття, ніж валянки. А в селі вони незамінні як для чоловіків, так і жінок. Їх взувають, коли їдуть у ліс заготовляти дрова чи худобу доглядати. Щоправда, коли під ногами снігова каша, потрібні ще й калоші.
- Щоб пошити валянки, – каже Ігор, - треба небагато: всередину - щонайтепліше, наприклад, ватин, зверху його обшиваю сукном. За день, якщо постаратись, можна виготовити три пари. Однієї вистачить на декілька сезонів. Ця обувачка не рветься, як сучасне взуття, що навіть зиму виходити не можна.
А чи є модніший головний убір за шапку з натурального хутра? Мабуть, ні. З історії відомо, що наші предки-слов’яни селилися поблизу лісів, щоб полюванням на дикого звіра добути м’ясо та хутро для одягу. Ще з того часу добротна шапка свідчила про соціальний статус людини. І до цього ремесла в чоловіка руки лежать. Йому достатньо одного погляду на людину, щоб визначити, яка йому буде личити. Бо головний убір із красивого хутра свідчить про достаток власника, отож він гріє не тільки голову, а й серце.
- Щоб пошити шапку, доводиться добряче попрацювати, – розповідає майстер. - Спочатку вичиняю шкірку. Це складний процес, під час якого використовую спеці-альні хімікати. Пізніше хутро розкроюю та шию, потім з’єдную з підкладкою на екологічно чистому синтепоні. А щоб виріб мав правильні форму й об’єм, натягую на спеціальну колодку. Шапки виходять красиві, легкі, практичні й теплі. Поради та викройки знаходжу в книжках і журналах, часто й сам вигадую. А головні вчителі – терпіння й труд, які все перетруть.
Умілець виготовляє шапки будь-якого фасону: вушанки, киянки, боярки, обманки… Постійно змінюється мода то на хутро, то на модель. Раніше неймовірно популярними були головні убори з нутрії, фредки, пижика. Нині найчастіше замовляють з норки й ондатри. За день може пошити зо дві. А ще з-під рук майстра, як від дотику чарівної палички, вилітають теплі рукавиці. Тож ідуть до Ігоря не тільки кухчани, а й жителі сусідніх сіл і навіть районів.
Та найбільшою своєю гордістю Ігор вважає доньку Іринку, якій цього року виповниться шість років. Щойно з’явиться вільна хвилинка, проводить її з дівчинкою.
Наталія Демчук.