Опубліковано СН
Задзвеніли весело струмочки,
виглянула зелень на горбочку.
Художник Василь СОСЮК.
Пасхальне яєчко сонечком виграє незбагненними веселковими барвами. Днину золоту дарує, щасну життєву дорогу гаптує. У серці щемно бережем одвічну дату цю святу, коли Всевишній в путь на світанні благословив.
Плекаймо цей день: у плині весен, осеней і зим забуваймо про втому, примхи і зло. Хай зорі горять з далеких небесних вершин, осяваючи довгий-предовгий рушник долі. Стоїмо наче німфи: у корзинці пасхальні яєчка. Дихається легко нині. Ніжний дотик правиці – зігрівають надовго ці малесенькі сонця. Пасхальні яєчка… Наче сердечка… Хай у кожного із нас на життєвій дорозі буде доволі.
* * *
Весняна Великодня паска: небесна просинь розпростерла свої крила-обійми. Впасти в конвалії, вслухатися у спів зраділого птаства! Що треба для щастя? Кинути ще серце схвильоване вкрай у прохолодну п’янку вітрову хвилю!? Марити майбуттям, що за горизонтом ховається?
Не губімося, зрадіймо: верби шлють нам привіт верховіттям, берези дзвенять сережками і зачудовано чекають дива: вишита білим туманом, випливає з довгожданої всеношної весняна казка.
Раїса БРИЧКОВА.
Розп’яття
Куди зібрався, син Господній, в яку дорогу йдеш від нас? Ти покидаєш світ цей білий, як сиріт, залишаєш нас. Як розбійника, схопили й до Пілата повели і закричали в один голос: «Розпни, його, розпни!». Віддав Пілат Христа на муки, на Голгофу ніс хреста свого, під тяжістю його він падав і знов вставав. Тебе розіп’яли, лице розбили, знущались: «Ти, Син Божий, зійди з хреста!».
Враз захиталось небо, темно стало, і здригнулася земля. Усі злякались, кинулись навтьоки: був це справді Господній Син. Пролили ми кров невинну?.. А Він на третій день воскрес. Прийде судить живих і мертвих, погасне місяць, зорі упадуть, і знов здригнуться небеса, не буде диявола і стане чистая земля.
Христос воскрес!
Лідія БАБІЙЧИК.
Прости нас, Господи…
Прости нас, Господи, прости
За непослушність й нетерпіння,
За те, що ми своїм умінням
В дорозі спалюєм мости.
Суддя для всіх один лиш Ти.
Благаю, Господи, прости
За мур байдужості сліпої
І прагнення утіхи злої,
Дозволь ріку перебрести.
Прости нас, Господи, прости.
Таємні заздрощі душі,
Образи давні і зневіра
Кусають серце, наче звірі.
О, Боже, нас не залиши,
Спасіння грішним нам пошли.
Хвилини щирої молитви
Приносять пізнє каяття,
Як переможний раунд битви
Добра і зла, смерті й життя.
У цьому суть всього буття.
Зоя ФЕДОРЧУК.
Что влюбился, прости...
В воскресенье на службе Божьей
Видел личико в скорби твоё.
Тело билось истомною дрожью,
Сердце вновь загорелось моё.
Тебя любят и братья, и сёстры,
Любят все на родной стороне.
В светлой юбочке,
в кофточке пёстрой
Полюбилась в то утро ты мне.
Пусть течёт твоя жизнь молодая,
Как весной в половодье река.
Что влюбился в тебя, дорогая,
Ты прости уж меня, старика.
У тебя пока нет половинки,
Он придёт наяву, не во сне.
Из очей брызнут счастья
слезинки,
Хрусталём заблестят на траве.
Был богатым, и был я голодным,
Жизнь прошла,
где-то кружится смерть…
Там, в могиле сырой и холодной,
На тебя уж не буду смотреть.
Владимир ГРОМОВ.
Як ти там?
Як ти там без мене?
Так, як я без тебе?
Листя не зелене,
Не блакитне небо.
Як тобі із нею?
Хай би було добре.
Сонцем над землею
Упаду за обрій.
Чом не спиться вночі?
Місяць підглядає,
А зірки шепочуть:
«Досі ще кохає…».
Як ти там?
Тетяна РАДЬКО.
Весна
Весна вже стукає в віконце,
Прокинулось весняне сонце.
Пташки й струмки пісні співають –
Весну піснями прославляють!
І радість серце наповняє,
І все в природі оживає.
І кожна жінка, наче пава,
Мов та принцеса величава,
Розквітла, як весняний цвіт.
І байдуже, їй скільки літ.
І дарять їм усі дарунки:
Квіти, усмішки, цілунки -
Бо наша жінка - то панянка,
То світла, лагідна Веснянка!
Тамара БУЄРІНА.
Тільки ніч…
Я ненавиджу ніч.
Вона довга і темна,
Від затушених свіч
Стало зовсім нестерпно.
Божевільні думки
Закували в кайдани:
Бачу берег ріки,
Тільки я і коханий.
Як забути його
Очі, повні весною,
Повні сяйва того,
Що зоветься любов’ю?
Сон прекрасний який…
Але сон – це омана.
І немає ріки,
Де блукали з коханим.
Є лиш ніч, тільки ніч.
Така темна і довга,
І зі сном віч-на-віч
Божевільна дорога.
Тамара ГНАТЮК.
Якого кольору душа?
Якого кольору душа?
Якого кольору сумління?
І де проходить та межа
Між силою життя та тлінням?
Якого кольору любов?
Образа, зрада теж якого?
І де черпати сили знов,
Щоби боротись проти злого?
Про це ти запитай в себе,
Про це розкаже твоя совість,
Не забувай, що гріх в думках,
У вчинках, погляді, у слові…
Жанна КАЧИНСЬКА.
Як боляче втрачати крила
Як боляче втрачати крила,
Коли до неба лише мить.
Здається, тільки-но злетіла,
А попіл з крил уже тремтить.
Я упаду на землю й буду
Чекати шансу із небес,
Та в світі так багато бруду,
Що місця мало для чудес.
Життя згасає, мов вуглинка,
Яку нема кому зігріть,
Іще пройшла одна хвилинка,
А я учусь, безкрила, жить…
Іванна ГЕРАСИМЧУК.
Білі химери
Вночі на прочинені двері
Злітаються білі химери,
Оті, що довкола оселі
Ведуть хороводи веселі,
Луною полохають тишу.
В одній упізнала я вишню.
Запнута сніжистою хусткою,
Вона прикидалася гускою,
В шибки добивалася
крилами,
Аби їй скоріше відкрили ми.
А в хату іти не схотіла
Химерна химеронька біла.
Лілія ТРОХИМЧИК.
Твои глаза
Я бы хотела повторить,
Что надо верить, надо жить.
Что б ни придумала судьба,
В глазах твоих – одна мольба.
Слова, слова, одни слова…
В них чувства вместятся едва.
Твои глаза не обманут.
Ну, а слова –
Всего лишь пряник или кнут.
Не зря же говорят:
«Глаза – душа».
Хотелось бы увидеть,
как же хороша,
Парит она в полёте, чуть дыша.
Или тогда, когда ты
над рассветной
дымкой тихо спишь.
Или тогда, когда куда-то
ты спешишь…
Хотелось бы увидеть
тот же блеск…
Даже тогда, когда
в словах звучит гротеск.
И много ль надо для того,
Чтоб лицезреть любимого,
Чтоб жить и знать,
что только ты
Из сказки в явь
внедришь мечты.
Оксана ТКАЧ.
Пам’ять біополя
Ніщо не зможе зупинити
Кохання повінь весняну!
Я пересудів тонкі сіті
Потоком віри розітну.
Рука в руці, і так довіку:
Сьогодні, завтра і завжди -
До серця пригорну, мов квітку.
Моя любове, звідки ти?
З яких віддалених галактик,
Скажи, з яких до нас світів
Ти прилетіла, щоб забрати
Мене в сузір’я Доброти?
Ці виміри нам не відомі,
Їх ще не знаєм на Землі,
Але здається, що знайомі
Колись з тобою ми були.
Така космічна наша доля,
Розлука в сотні тисяч літ,
І тільки пам’ять біополя
Серця з’єднала на Землі.
Я голос твій впізнав відразу
І посмішки тепло живе.
Рука в руці довіку разом.
Нікому не віддам тебе!
Володимир ДМИТРУК.
Часто снится мама…
Російськомовному клесівському поетові Володимирові Громову присвячується
Часто снится мама на завалинке
Вечерами, сидя у окна,
Слева сёстры, справа братик маленький,
А потом осталась ты одна.
Разлетелись все твои воробушки,
Я покинул тоже отчий дом,
И живу неблизко я с зазнобушкой,
А душа всегда в краю родном.
Вот приехал я на свою Родину,
Где был дом – черёмуха одна,
Подхожу и жду, что за смородиной
Я увижу маму у окна.
Обмелела заводь серебристая,
Где купали в детстве лошадей,
Я всё так же вас люблю неистово:
Перелески, речку, ширь полей.
Так случилось, что не смог приехать я
Проводить тебя в последний путь...
И простишь ли ты меня, земля моя?
Разрешишь в тебе навек уснуть?
Утром небо в серых тучах хмурится,
Куст сирени под окном намок.
По ночам мне голос мамы чудится:
Как живёшь ты без меня, сынок?
Анатолий САЛЮТА.
Виведи на світлу путь
Весняні листочки, надії шматочки,
Летять, наче лист до Творця,
В молитві єднання любові рядочки
Відкриють до Бога серця.
Отець всюди з нами і кличе піснями:
«До мене, кохані, прийдіть,
Я вас обдарую дочками й синами,
У єдності силу беріть!».
Подай, Отче, руку на єдність і злуку,
Благаєм – про нас не забудь!
Подай краю волю і Божу науку
І виведи нас на світлую путь.
Леся ПРАДИВУС.
Попутній вітер ще сягне вітрил
Ні! Я не перестану посміхатись
Світанкам, сонцю, квітам і зорі…
В житті не раз доводилось спіткатись,
Та я завжди раділа дітворі,
Народженню маленької людини –
Найбільшому на світі диву з див,
Дзвінкому співу під вікном пташини
І всім дивам, що Бог для нас створив.
Якщо зберуться раптом грози грізні
І блискавки вогнем торкнуться крил,
Я не забуду: в Бога є дні різні
Й попутний вітер ще сягне вітрил.
Я чайкою помчусь назустріч грому,
Веселкою розквітну в небесах,
Прошепочу лишень мені відому
Молитву й стану Мавкою в лісах.
В полях зберу духмяні квіти й трави,
Посію в душах вірші для пісень,
Полину до вечірньої заграви,
Щоб посмішкою знов зустріти день.
Для того ж і прийшла у світ людина,
Щоб зігрівати все своїм теплом,
Щоб кожного, мов мати, Батьківщина
Оберігала під своїм крилом.
Тетяна КОРНІЙЧУК.
Мама
Ніщо не вічне в нашому житті,
Лиш слово «мама» в пам’яті зринає.
Вона нас проводжала на зорі,
Вона нас на порозі зустрічає.
Ніщо не вічне в нашому житті,
Лиш мама в нім лишається повсюди.
Це святість й гордість нашої землі,
Це слово найдорожче для нас, люди.
Ніщо не вічне. Вічна лиш вона -
Одна-єдина берегиня роду.
Ніщо не вічне. Лиш вона одна -
Заступниця, обраниця народу.
Анатолій ТИМОШКОВ.
Великдень
Знов весна за вікном, знову квіти,
Зацвіло все в садах і лугах,
І радіють веселії діти,
І чекання панує в хатах.
Знов щебечуть птахи і кружляють
В синьоокій безмежній красі,
Всі веселі й весну зустрічають
На вкраїнській чарівній землі.
А з весною до нас завітало
Найпрекрасніше свято зі свят,
Про новину воно розказало
І в гаївки зібрало дівчат.
Ця новина усім мила серцю,
Бо є звісткою з Божих небес.
І сьогодні я теж промовляю:
«Це воістину чудо з чудес!
Христос воскрес!».
Тамара КИРДІЙ.