Петро МЕЛЬНИК: «Нам треба жити для добра»

У плеяді знаних земляків виразним рядком
виділяється ім’я народного депутата України, ректора Національного
університету державної податкової служби України Петра Мельника.<!--break--> Цю людину по
праву можна віднести до числа тих, хто, як кажуть, зробив себе сам. Та не тільки
про це зараз мова. Найважливішою заслугою Петра Володимировича є оновлені під
його керівництвом індустріальний технікум, який нині є вищим навчальним
закладом європейського рівня, і, власне, саме містечко Ірпінь, де розташований
університет. І ще одне. Народний депутат Петро Мельник є одним із фундаторів
Податкового кодексу України, що нині перебуває на розгляді у Верховній Раді.

Про коріння та крону, те, що вже було й що
буде, про сьогодні й завтра відомого українського політика та керівника, –
ексклюзивне інтерв’ю газеті «Сарненські новини».

Як усе починалося

-  Пане Петре, Ви народилися на Поліссі, розкажіть про сім’ю, сімейні
традиції, те місце, яке називаєте малою батьківщиною. Як починався Ваш життєвий
шлях?

-  Перший дитячий спогад – про те, як везли мене малого кудись підводою, яка жахливо
рипіла. Ми переїжджали з Ремчиць до сусіднього села Чемерне. А народився я в
Ремчицях, у хаті баби Тодосі, на звичайній дерев’яній лаві… Ще пригадую день, коли
вперше пішов до школи. Уночі прокидався декілька разів, перевіряв, чи на місці
чорнильниця й ручка. Тоді ж кулькових не було… А взагалі-то мене виховала
бабуся. Коли помер дідусь Наум, постало питання – хто піде жити до неї, бо ж
старенькій потрібна поміч. У мене були ще брат і дві сестри. Я зголосився сам,
і жив у неї з четвертого по восьмий клас, допомагав по господарству замість
діда.

Звісно, життя складалося не з одного лиш
навчання чи роботи. Разом із ровесниками любив грати в різні ігри: «війну», де
були білі та червоні, у «землянки й партизанів» - будували в лісі курені з
гілок, у футбол - перший мій м’яч був із ганчір’я. Пам`ятаю, яке було свято,
коли купили сітку, натягнули її на штанги, і піском зробили розмітку поля!.. А
ще на лижах, які видавали в школі, любили кататися, адже в наших лісах зимою
лягав глибокий сніг. Ягоди, гриби збирали, рибу ловили, сіно косили…

-  А коли ж перші гроші заробили?

-  Перші гроші заробив колядками в першому чи другому класі - три карбованці.
А в п’ятому вже ходили вантажити торф на машини. Один «газон» (автомобіль ГАЗ)
завантажиш – маєш три карбованці. То ми втрьох десять «газонів» за день
вантажили. А «десятка» тоді була чималим статком. Пригадую, на першу зарплатню
купив вимріяний годинник, а ще светр і блакитну нейлонову сорочку – останній крик
моди! Непогані гроші платили в заготконторі за гриби. Збирали їх у лісі -
переважно маслюки – і здавали, у день виходило до п’яти карбованців.

-  Мабуть, немає такої роботи в селі, яку б не вміли робити?

-  Навчився робити все: орати землю, садити, а потім сапати й підгортати
картоплю, жати жито й пшеницю… Снопами, до речі, крили хату, адже в бабусі вона
була під соломою, а цю солому треба раз на чотири роки міняти. І долівку мазати
глиняну. А взагалі, подобалася будь-яка робота.

-  Як Ви обирали свою професію?

-  Мріяв стати льотчиком. Адже тоді героями були Гагарін, Титов… А вступив
разом із братом і ще п’ятьма своїми ровесниками до Ірпінського індустріального
технікуму на гірничо-торфове відділення. Жив, як усі, у гуртожитку, навчався
добре. А по закінченні ще два роки відслужив в армії. Прийшов додому старшиною
і кандидатом у члени партії. Однак повернувся працювати до рідного технікуму.
Через півроку обрали секретарем комітету комсомолу навчального закладу, а потім
– першим секретарем міськкому комсомолу… А за якийсь час знову повернувся в
технікум, тепер уже на посаду заступника директора. Без відриву від
виробництва, як тоді казали, закінчив Київський технологічний інститут легкої
промисловості, а згодом здобув ступінь кандидата економічних наук.

Поштовх дала перебудова

-  Ірпінський індустріальний технікум із часом перетворився на сучасний
навчальний заклад міжнародного рівня. Що допомагало Вам як керівнику в цій
нелегкій праці, що надихало? Які проблеми вирішували, які перемоги святкували?

-  З перших днів роботи на посаді заступника директора з навчальної роботи
почав вивчати досвід інших навчальних закладів, які вже розпочали реформування
системи підготовки кадрів. І ми також розробили таку програму. У 1989 році
стали коледжем. А в серпні 1991-ого мене обрали на посаду директора. Уже тоді
розумів, що без співпраці з провідними вузами не обійтися. У нас були
сформовані філіали кафедр Київських державного університету ім. Т.Г. Шевченка,
політехнічного інституту, інституту легкої промисловості, Рівненського
інституту інженерів водного господарства й ін. Це дало змогу переводити
студентів по закінченні коледжу на третій-четвертий курси цих навчальних
закладів, тобто реалізувати на практиці програму ступеневої підготовки
фахівців.

І це дозволило закласти фундамент для
створення на базі коледжу ВНЗ – інституту, а потім академії. У січні 1996-ого
Ірпінський індустріальний коледж постановою Кабінету Міністрів отримав статус
Українського фінансово-економічного інституту, мене призначили його ректором.
Кажуть, наймолодшим на той час в Україні. У нашому молодому вузі тоді разом із
заочниками навчалися майже 10000 студентів! Через три роки в інституті створили
Центр перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для Державної податкової
адміністрації України. Власне, це й визначило подальшу долю закладу. Наприкінці
1999-ого була оприлюднена постанова Кабміну «Про створення Академії податкової
служби України».

Податкова система, яка дісталася в спадок  від посткомуністичного суспільства, більше не відповідала
вимогам часу. Не було в державі й потрібних фахівців. Тому й вирішили створити
академію, котра б, з одного боку, вирішувала питання підготовки та
перепідготовки кадрів податківців, а з другого - відігравала б певну роль у
становленні й оптимізації податкового законодавства.

Запитуєте, як нам тоді працювалося? І
складно, і цікаво. Ось цифри. Якщо в 1991 році в новоствореній академії
налічувалося лише 315 працівників, то нині зайняті роботою понад 2000 чоловік. Заклад
розбудовувався, розростався на очах жителів Ірпеня. І нині тут не один, як
колись, навчальний корпус, а чотири, побудоване ціле студмістечко. А ще ми
зайняті реалізацією проекту прямої дороги від Ірпеня до Києва, яка дозволить
удвічі скоротити шлях до столиці.

-  Певно ж, нині Національний університет ДПС України готує
висококваліфіковані кадри. І виховує освічених, інтелігентних людей – майбутнє
України, чи не так? Які риси в людях Ви вважаєте головними?

-  Сучасні студенти не схожі на моїх ровесників. Вони більш амбітні, розкуті,
прагматичні. Але так само й розумні, наполегливі, працьовиті. Якщо ставлять
перед собою мету - впевнено йдуть до неї. І їх усіляко підтримуємо, створюючи
умови для навчання, відпочинку, занять спортом, опанування наукових знань.
Сьогодні в нас працюють 500 викладачів, у тому числі 6 академіків, 60 докторів
наук і понад 200 кандидатів наук, 55 професорів і 137 доцентів. На шести
факультетах (податкової міліції, юридичному, обліково-економічному, фінансів і
банківської справи, економіки й оподаткування, заочного навчання) нині
навчаються понад 13 тисяч юнаків і дівчат. Зусилля науково-педагогічного
колективу спрямовано як на вдосконалення фахової підготовки, так і моральних
якостей майбутніх податківців. Водночас здійснюємо велику роботу з підвищення
податкової грамотності платників податків.

За великим рахунком, усе, що робимо, -
задля розвитку й розквіту держави. І наші студенти, курсанти - носії її
майбутнього!..

На порядку денному – прийняття Податкового
кодексу України

-  Нині Ви – народний депутат України. Проте ж, напевно, не пориваєте зв’язків
зі своїм навчальним закладом?

-  Залишився чинним керівником університету, таким було рішення ЦВК. Тобто нині
поєдную ці дві важливі посади. Власне, за своєю суттю моя діяльність лишилася
та ж: сприяти ефективній роботі податкового законодавства країни, без якого - і
це тепер розуміє кожен - держава просто не може існувати. Ще у 2000 році,
виступаючи на трибуні Верховної Ради, говорив про те, що недосконалість чинного
податкового й митного законодавства є головною причиною того, що 15 мільйонів
пенсіонерів України живуть украй бідно, що охорона здоров’я, освіта, культура,
Збройні сили в такому жалюгідному стані. Переконаний, що саме податкова
політика держави є сьогодні найбільш значущим інструментом регулювання
соціальних та економічних процесів, інвестиційної стратегії,
зовнішньополітичної діяльності, структурних змін у виробництві, прискореного
розвитку пріоритетних галузей.

-  Петре Володимировичу, розкажіть про роботу над проектом Податкового
кодексу. Наскільки розумію, йдеться про зменшення податкового тягаря для
громадян і бізнесу, з одного боку, і зростання української економіки в цілому,
з іншого.

-  Як на мене, основними недоліками нинішнього податкового законодавства є
існування подвійного, ба навіть потрійного оподаткування однієї бази,
складність нарахувань податку на додану вартість, що дає можливість ухилятися
від його сплати, відсутність диференційованого підходу до об’єктів
оподаткування, залежно від особливостей галузі, регіону, специфіки виробництва
тощо. А головне, в державі, як не сумно це констатувати, принцип «перед
податками всі рівні» не відповідає реаліям життя.

Тим часом, податкові органи забезпечують
сьогодні близько 80% усіх надходжень до державної скарбниці. При цьому вони
забезпечують контроль та адміністрування майже 100 видів податків, зборів та
обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів.
Проблема в тому, що сфера оподаткування в цілому є в нашій країні несистемною і
кумулятивною. І головне завдання законотворців, на моє переконання, полягає в
тому, щоб створити таку систему, котра б дозволила поетапно вивести податки із
сегменту собівартості виробничого циклу, встановити ефективну
організаційно-правову інфраструктуру контролю за повнотою їх сплати. А це
означає хоч і еволюційну, та все ж докорінну зміну чинної системи
оподаткування. При підготовці й розгляді проекту Податкового кодексу вносив
саме такі пропозиції.

-  А чи можна про це трохи детальніше?

-  Основна місія нового документу, як її бачу, полягає в створенні правового
підґрунтя для реалізації справедливої податкової політики, що забезпечує
загальність оподаткування, досягнення стратегічних цілей сталого розвитку
держави, відповідно до прийнятої Урядом Програми економічних реформ на
2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна
держава». 

Серед нововведень проекту, наприклад, –
зменшення кількості податків, відновлення спеціальних економічних зон,
територій пріоритетного розвитку, запровадження податкових канікул тощо.
Сприятливою умовою для розвитку бізнес-середовища має стати й поетапне зниження
ставки податку на прибуток з 25 до 16%. Досить прогресивними та необхідними є
зміни, пов’язані із запровадженням акцизного оподаткування природного газу й
електроенергії, - так само, як і в країнах Європейського Союзу. Справедливі, на
мій погляд, зміни вносяться й у систему оподаткування доходів фізичних осіб - з
метою забезпечення рівного підходу до всіх платників через впровадження
малопрогресивного оподаткування. Адже не є соціально справедливим, коли і
багатії, і малозабезпечені платять за однією ставкою. Ще одним важливим
нововведенням є запровадження податку на нерухомість, що дасть змогу підтримати
розвиток місцевого самоврядування, як це робиться в країнах Європи. Запровадження
екологічного податку, очікуємо, дозволить віднайти необхідне фінансування для
здійснення природоохоронних програм у країні.

Крім того, у проекті Податкового кодексу
деталізовано права й обов’язки як платників податків, так і податкових органів,
документ передбачає посилення фінансової й адміністративної відповідальності за
ухилення від сплати податків.

Ота стежина в ріднім краї…

-  Пане Петре, знаю, що все своє життя не розлучаєтеся з піснею. І давно вже в
столиці. Чи ж вабить Вас «ота стежина в ріднім краї», як співаєте у відомій
пісні? Чи часто доводиться бувати на Сарненщині? Які враження виносите з цих
поїздок? Що хотілося б змінити, а що залишити як пам'ять?

-  Певна річ, навідуюся на батьківщину, можливо, не так часто, як хотілось би.
Там поховані мої батьки, дідусь і бабуся, родичі. Влітку цього року зустрічався
з родиною, сусідами, вчителями, товаришами, які проживають у Чемерному та
районі, приїхали дві тітки та дядько з Польщі, адже моя бабуся по маминій лінії
у 40-х роках вийшла заміж за поляка. Говорили, згадували, планували, передавали
одне одному тепло, щирість, радість. Співали пісень і виписували свій родовід.
Незабутня для мене ця зустріч. Односельці та родичі завжди сподіваються на мою
підтримку як людини, ректора, народного депутата. Усе, що можу зробити для
рідного краю, його працьовитих людей, роблю з великим задоволенням і отримую
від цього великий енергетичний заряд на майбутнє.

-  Про що мрієте?

-  Прокидаючись уранці, запитую себе, що маю сьогодні зробити, а ввечері, перш
ніж заснути, знову запитую, що зробив за день. За великим рахунком, працюю нині
для того, щоб наш навчальний заклад у 21 столітті сягнув нових вершин розвитку,
увійшовши до числа елітних університетів світу! Це і є моя мрія!

-  Ваше життєве кредо?

-  Нам треба жити для добра!

Розмову вела

Катерина КОНЄВА.