Народжена, щоб жити

Жіноча доля примхлива, то приголубить успіхами, то ураганом бід спопелить плани на життя, мрії. Вона ставить на коліна сильних. Чому?

Мабуть, щоб інші бачили, як відважно вони підіймаються, долаючи труднощі, одягаючи душу в вуаль надій і віри. У природі таких не існує, звичайні люди стають сильними, пройшовши через тяжкі випробовування. А ще таких жінок доля вчить вірити в диво. І в їх житті воно трапляється навіть тоді, коли надія вже така маленька, як у небі зірочка. Ріта ЖУК із Чудля – мама двох прекрасних донечок. Старша Христинка ходить у старшу групу ДНЗ «Казка», а молодшій Веронічці лише 1,8 місяця. Ця маленька дівчинка й буде головною героїнею моєї розповіді, адже народилась передчасно – в 6 місяців (26 неділь) вагою 960 грамів. Перший місяць за її життя боролися реаніматологи Рівненського перинатального центру, другий - дорослішала в педіатрії. На диво медиків і рідних, крихітка вижила.
Непростим був 2014 рік для українців і держави в цілому, тому в перші дні нового 2015 року розповім історію про те, як з маленької надії народилося омріяне гарне життя. Щоб віри в перемогу не втрачали, сподівались на краще завтра й щасливе майбутнє. Отож, у Ріти Володимирівни це була третя вагітність. Першу донечку народила, перебуваючи на 35 тижні вагітності, а другу втратила на 20-ому – серце немовляти зупинилося в утробі мами. Тому, коли відчула, що вагітна третьою дитинкою, серце в грудях пташкою забилося, адже знала, що виносити немовля їй вдається вкрай важко. І недарма хвилювалася, як-то кажуть, серце віщувало біду. Про те, що було потім, розповідає, раз-по-раз змахуючи сльози з обличчя. Вбережи, Господи, жінок від таких випробовувань долі, душевних мук, бо ж не кожна може витримати…
Минала 26 неділя вагітності. З кожним днем Ріта все частіше відчувала біль у низу живота, щось схоже на перейми. Постійно вживала потрібні пігулки, але болі частішали, тому поїхала в лікарню. Висновок медиків: «що вже буде» - дав зрозуміти, що шансів зберегти вагітність майже не залишилося. Небагато минуло часу, і попри всі лікувально-профілактичні методи, почалися передчасні пологи. Дівчинка народилася вагою менше, ніж кілограм. Тому її одразу забрали в реанімаційне відділення. Цікаво те, що на світ маля з’явилося у строгий пасхальний піст та ще й у вербну неділю. Але спершу прогнози медиків були невтішними. За декілька днів маля помітно втратило вагу: з 960 грамів до 800. Крихітка була схожою на маленьку ляльку, й повністю вміщалася в дві долоні. Її кулачок був таких розмірів, як ніготь дорослої жінки, а плач - схожим на писк новонародженого кошеняти. Ріта Володимирівна декілька разів на день ходила в реанімацію годувати донечку, щоправда, вводили їй молочко штучно. Те, що жінка бачила там, визивало не просто відчай, а депресивний стан, адже немовля було повністю обвішане різноманітним медичним приладдям, дихало за допомогою апарата штучного дихання. І те майбутнє, яке прогнозували лікарі дитині, постійно викликало страх і розпач. Адже, згідно із статистикою, якщо такі недоношені немовлята й виживають, то залишаються інвалідами на все життя, є незрячими або німими, з 10% - 9 мають ДЦП. Це так гнітило, що кожного разу жінка виходила звідти зі сльозами на очах. Лікарі боролися за життя декількох таких діток. Якось Ріта прийшла в реанімацію й побачила, що малюк на сусідньому ліжечку повністю вкритий білою тканиною, зрозуміла, що помер. Відтоді, щоразу йдучи туди, понад усе боялась побачити таку картину на ліжечку своєї донечки. Лікарі багато разів виривали її з рук смерті – зупинялося дихання й серцебиття. Мабуть, цю крихітку сам Господь благословив на життя в земному світі, її стан покращувався, мало-помалу дівчинка почала набирати вагу. Треба подякувати й отцю Сергію, настоятелю Чудельського Свято-Успенського храму, який приїхав у Рівне й у реанімаційному відділенні охрестив дівчинку в ім’я Ісуса Христа й Духа Святого. Крім того, всі рідні й друзі молилися за Ріту з її маленьким чадом. Дякувала жінка батькам, бо допомогли не лише словами підтримки, а й фінансово, позаяк на порятунок дитини потрібні були дуже великі гроші.
Легше стало, коли донечку через місяць після народження перевели в педіатричне відділення. Звичайно, вона не була готова дихати самостійно, тому медики тримали її під особистим пильним контролем, адже навіть тут із немовлям траплялися приступи задишки, які могли стати летальними. Ріта навчилася надавати першу медичну допомогу, на випадок, якщо, не дай Боже, щось подібне трапиться вдома. І було їй ой як нелегко. Дівчинка фактично не тримала тепла, і щоб хоч якось зігріти її, наливали в грілки та пляшки теплу водичку й обкладали маля з усіх боків. А ще й по нині часто хворіє на ГРВІ, а в цілому весела та життєрадісна. Вона ввійшла в 1% тих щасливих діток, які, маючи статус недоношених, є повністю здоровими. Жінка безмежно дякує чоловікові, який дуже опікувався нею й донечкою. Навіть, коли Ріта була в Рівному, а донька тим часом у реанімації, привозив старшеньку Христинку до мами, що дуже підбадьорювало її. Змахуючи з обличчя сльози, обнімала рідних її серцю людей і вірила, що все буде добре. Так і сталося. Мало-помалу Веронічка набрала потрібну вагу – 2150 грамів, і їх відправили додому. Порятунком своєї донечки Ріта завдячує Богу й персоналу обласного перинатального центру. Зауважила, що як лікарі, так і медсестри там дуже чуйні та співчутливі, завжди підтримають і допоможуть.
Цими днями Ріта Володимирівна зважувала донечку, її вага тепер 9 кг. Маленька Щебетушка вже говорить перші слова: мама й тато, дуже любить «кєку», «ням-ням» і сестричку. Разом граються, а мама, коли має вільну хвилинку, займається бісероплетінням. Жінка вперше взялася за цей вид рукоділля, коли проходила курс лікування із зберігання другої дитинки. Тепер у її доробку є різноманітні деревця, скриньки, прикраси, виготовлені з цих дрібненьких диво-намистинок. А скільки в неї власноруч вишитих бісером ікон! Очі розбігаються. Золоті руки має, вишиває для себе й рідних, друзів. Щаслива мама й дружина, чудова майстриня й господиня.
Кажуть, якщо вірити в диво, воно трапиться. Ріта Жук не просто вірила, вона чекала на нього, й таки дочекалась. Її недоношена донечка, попри всі прогнози медиків, вижила й здорова. Хіба це не диво? Всевишній благословив цю дівчинку на життя, але водночас допустив, щоб вона народилась недоношеною. Чому так? Очевидно, насамперед хотів чогось від батьків. Можливо, в такий спосіб проявив свою любов до них. Цікаво, а Бог знав про те, що колись писатиму про цей випадок статтю з метою, щоб люди не втрачали надії в те, що Україна є і буде? Отож, нехай історія про маленьку дівчинку Вероніку, яка дивом вижила, оживить нашу віру на краще. Вірте, що все буде добре, і не дайте померти надії.