Медичний олімп Івана Усика

Імена в медицині… Вони з’являються завдяки цілеспрямованості, наполегливості, таланту передбачати й перейматися, а головне – володіти особливим чуттям, ставленням особистостей у білих халатах до проблем людини, яка звернулася за допомогою. Усе це є в Івана УСИКА, головного лікаря державного закладу «Вузлова лікарня» станції Сарни Державного територіального галузевого об’єднання «Львівська залізниця», дипломанта престижного національного іміджевого проекту «Найкращі заклади медичних установ України». За участь у ньому Іван Степанович удостоєний красномовного значка за підписами Міністрів охорони здоров’я, освіти й науки України та Президента Українського видавничого консорціуму.

За час роботи в колективі згуртував і очолює один з кращих закладів галузі. Принаймні, якщо судити з перемог у різноманітних престижних рейтингах і номінаціях, зокрема й сходження на вже згадуваний медичний олімп. Що ж забезпечує землякові визнання? Одним реченням і не відповісти. Адже трудовий шлях його позначений наполегливістю, вимогливістю й відповідальністю за все, до чого долучився мало не зі шкільної лави, до себе. На глибоке переконання Івана Усика, людину треба оцінювати не за посадою та рейтингами, а за рівнем її інтелекту, доброти, інтелігентності, патріотизму й відданості обраній професії. Уродженець села Бережниця сусіднього Дубровицького району, виходець з простої селянської родини, ще з юності вибрав нелегкий, але благородний шмат хліба. Сам поїхав до старовинного Львова, серед вузьких вулиць знайшов медичний інститут і здав документи.
…Мимоволі пригадалося, як подруга по навчанню в Львівському держуніверситеті Люба Гук знайомила з майбутнім чоловіком, на той час студентом медінституту Петром Ткачуком. Він жив у одній кімнаті з Віктором Кіранчуком й Іваном Усиком. Привітні, водночас серйозні, майбутні лікарі «гризли» медичні дисципліни. І по всьому відчувалося, що прийшли вони на студентську лаву з добре виваженими переконаннями й щасливі, що прямують шляхом здійснення мрії. У 1974-ому закінчили лікувальний факультет закладу.
Іван Усик розпочав трудову діяльність лікарем-інтерном з терапії в Рівненській обласній лікарні. Молодого й здібного студента помітили, й у 1975-ому запропонували очолити колектив Тинненської дільничної лікарні. Не розгубився, адже виріс у селі, знав щоденну селянську працю, проблеми людей, тому охоче погодився. А от керувати спочатку було якось ніяково, в колективі ж бо працюють спеціалісти значно старші й за віком, і за досвідом. Проте дуже швидко стерлися ті стереотипні рамки відносин. Тинненські медики радо зустріли молодого очільника. Однак через рік Івана Степановича перевели в Клесівську дільничну лікарню, знову-таки на керівну посаду. І тут зі всіма зумів знайти спільну мову, пропрацювавши в селищі аж до 1981-ого. Тут і знайшов свою долю. Зрозуміло, нелегко було, все-таки Клесів – колишній райцентр, відповідний контингент населення зі своїми проблемами, промислові підприємства республіканського значення, головне ж, пристосовані приміщення медичного закладу. Та колеги оцінили старання енергійного керівника. Рахувалися з його рішеннями, підтримували, і, закономірно, що колектив називали в числі найкращих у районі, області. Тож, коли Івану Степановичу запропонували посаду головного лікаря вузлової лікарні станції Сарни, довгенько жалкували за ним. Саме в Сарнах, у цьому колективі на повну силу розкрилися поєднання професіоналізму, високої вимогливості до себе та підлеглих з тонким відчуттям співпереживання до людського болю. Це й визначило стиль Усика, як неординарної особистості й умілого керівника, котрий завжди гаптував себе: «Якщо не я, то хто?». А й справді, якби не поставив перед собою та колективом високу планку, хіба вдалося б досягти того, що стало гордістю не лише закладу, міста, району, галузі? Маючи вищі кваліфікаційні категорії за лікарською спеціальністю «Організація й управління охорони здоров’я» та «Терапія», впевнено веде колектив через рифи ринкової економіки, зберігає його чисельність, працюючи без скорочення.
Що значно зміцніла матеріальна база лікарні, добре бачать сарненці. По-господарськи побудовані лікувальні будівлі, де розмістили дитяче й хірургічне відділення, стаціонар, поліпшили умови параклінічних (долікарських) служб і поліклініки. Постійно впроваджують і широко використовують сучасні методи діагностики й лікування, організації й управління лікувально-діагностичним процесом. У лікарні вперше в області освоїли радіометричні методи обстеження земляків. Адже район належить до радіаційно забруднених територій унаслідок трагічної катастрофи на Чорнобильській АЕС. У 1988 році саме завдяки зусиллям Івана Степановича лікарняне обладнання поповнив новий сучасний радіометричний комплекс «Скример МММ».
Щодня в кабінетах поліклініки ведуть прийом з 15 основних лікарських спеціальностей, обслуговують у середньому 250 відвідувачів за зміну. У відділеннях зміцнюють здоров’я та лікуються майже дві тисячі пацієнтів у рік, у поліклініці - 110 тисяч. Діють нові медичні методики та діагностики, серед яких ультразвукове обстеження, ендоскопія, холтерівське монітурання й ін. Працює загальносоматичний стаціонар на 40 ліжок. На денному стаціонарі поліклініки – 30. Три фельдшерських здоровпункти діють на підприємствах і віддалених станціях Антонівка, Клесів, обертове депо ст. Сарни, медпункт, вокзал станції Сарни. До слова, в поліклініці функціонує лікарська експертна комісія з визначення придатності працівників для роботи на залізничному транспорті. Для якісного забезпечення лікувального процесу діє радіологічна лабораторія та клініко-діагностична з бактеріологічним відділом, рентгенодіагностичний і флюорографічний і кабінет фізіотерапії й інші параклінічні служби - практично всі сучасні методики діагностування й лікування другого рівня медичної допомоги.
Технічний рівень оснащення лікарні дав можливість скористатися комп’ютерними та телекомунікаційними технологіями. Зараз відвідувачі можуть отримувати без запізнень бажані телеконсультації. Лікарі ж мають можливість у складних діагностичних випадках проконсультуватися з провідними фахівцями медичних закладів Львівської залізниці. Проведена комп’ютеризація робочих місць з виходом в Інтернет. Реалізують усі державні програми, ефективно та якісно надають допомогу за програмою добровільного медичного страхування.
Спілкування Івана Усика з головними лікарями райцентру значно збагачує багаж діагностично-лікувального процесу. Свою попередню програму–мінімум – зберегти колектив, – керівник виконав. Нині реалізовує програму-максимум – піднести роботу на ще вищий рівень. І на цій стезі відчуває міцне плече, перш за все, колег, місцевого керівництва.
Постійну турботу про підвищення фахового рівня колективу в 1977-ому відзначило керівництво галузі: Івана Усика нагородили знаком «Почесний залізничник». За результатами роботи в 1999-ому вузлову лікарню станції Сарни визнали переможцем галузевого змагання серед медзакладів Укрзалізниці. Як депутат обласної ради першого, другого, а також четвертого скликань, по-батьківськи вболівав за здоров’я постраждалих від чорнобильських жахіть, виступаючи з актуальними проблемами на сторінках часописів «Сарненські новини» та колишнього «Червоного прапора». Пропонував цінні рекомендації щодо поліпшення медичного обслуговування.
Колектив працює, продовжує боротися за збільшення сонячних днів залізничників і сарненців. Мріє про придбання певної частини медичної апаратури, освоєння нових технологій, зокрема ультразвукової діагностики, внутрішніх органів і серця (ехокардіообстеження), лабораторних аналізів та ін. Поруч надійне ядро колег - заступників з медичної частини - ровесника Михайла Гощука, амбулаторно-поліклінічної роботи Андрія Єгорова, голови профкому Петра Мічки. Як учасник Асоціації лікарів-інтерністів України, Іван Степанович у постійному пошуку, кредом його трудових буднів служить девіз: впровадження сучасних медичних технологій, постійне підвищення фахового рівня. І це не слова, а невтомний ентузіазм і досягнення. Головного лікаря відзначили подякою генерального директора адміністрації залізничного транспорту України. Фото занесли в одну із серійних книг «Медичний Олімп» загальноукраїнського іміджевого проекту «Найкращі медичні заклади України».
І це ще не все. Як патріот колективу, зібрав численні матеріали, зокрема витребував деякі з центрального держархіву колишнього СРСР Ленінграда про витоки створення вузлової лікарні. Повірте, досить цікаві факти, що засвідчують славну історію закладу.
За виром справ час непомітно посріблив скроні. Позаду полудень з десятком літ. Молодший брат Валентин (начмед пологового будинку м. Львів), дочка Оксана, племінниця Тетяна пішли протореною Іваном Степановичем стежкою, закінчили Львівський медичний університет. Оксана працює кардіологом відділення інтенсивної терапії Одеської обласної клінічної лікарні, Тетяна в райполіклініці. Збулася і батьківська мрія: менша дочка Віра захистилася, отримавши звання кандидата економічних наук і нині працює старшим викладачем у Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана. Звідки ж бере, здавалось би, невичерпну енергію наш герой? Зрозуміло, з улюбленої роботи, активної життєвої позиції, цікавих захоплень рибальством, мисливством, співом. Повну чашу душевного спокою дарують дружина Світлана з доньками. А гордість за заклад, який уже став другим домом, додає бажання йти вперед, крок за кроком осилювати свою програму-максимум – міцно триматися на медичному олімпі, на який підняли шістдесятилітнього ювіляра самовіддана праця й беззавітне служіння обраній справі.
Раїса БРИЧКОВА.