Життя-буття Кам'яне-Случанського

У сонячних променях
Ніжиться село моє.
Поміж верболозами
В’ється річка Случ.
Мальви попід хатами
Вітер заціловує,
А вгорі над церквою -
Журавлиний ключ.

Так пише про своє рідне село Кам’яне-Случанське його мешканка Галина Мелещук, яка вважає поезію автобіографією душі. 30 років після закінчення Дубенського культосвітнього училища працювала завідувачкою бібліотекою. Чоловік Володимир з розумінням ставився до професії дружини. Бо сам спочатку був кіномеханіком, а згодом – директором Будинку культури. Галина Миколаївна народилась у родині Миколи та Марії Петровчуків десятою дитиною. Пам’ятає, як у рідній домівці колись на скрипочці, виготовленій власними руками, вигравав її батько. За віртуозну гру селяни платили курячими яйцями. Микола Іванович, захищаючи рідне село й Україну, в битвах дійшов до Берліну. В сім’ї ж співали всі. Хлопці вдень вправно керували тракторами, а ввечері, ніби й не стомилися, з азартом вигравали на гармошках.
Рід музик продовжують три доньки Галини й Володимира Мелещуків. Яна та Юля отримали освіту в Рівненських державних інституті культури та гуманітарному університеті. Перша в Сарненській дитячій музичній школі навчає дітей грі на бандурі. Друга – вчитель музики в селі Дударків Бориспільського району. Леся в рідному Кам’яне-Случанському, як колись мама, - завідувач публічно-шкільною бібліотекою. Односельці називають її другою Софією Ротару за прекрасний голос і не позичений талант, яким наділив Господь усю родину, що передається з покоління в покоління.
Пишається Галина Мелещук трьома творчо обдарованими онуками. Так, 15-літній Роман обрав собі в музичній школі гру на гітарі. А для третьокласниці-онуки Анжелки, яка також співає, бабуся Галина написала пісню, що лине над селом:
Промайнуло літечко,
В двері стука осінь,
Всіх нас до навчання
Рідна школа просить.
Вдягну вишиваночку,
Вмию личко в росах,
Росяні веселочки
Заплету я в коси…

Любов і повага
А ще доброта, вимогливість і взаємодопомога - серед основних життєвих пріоритетів сільського голови Галини Петровчук. Минулого тижня, коли приїхали в село, вона, незважаючи на відпустку, проводила засідання виконкому. Бо ж назбиралося чимало нагальних питань, які треба було вирішити. Насамперед, послухали звіт директора місцевого Будинку культури Валерія Петровчука про організацію дозвілля молоді у вечірній час. Якщо під час літніх канікул у закладі культури постійно чергували депутати сільської ради, то зараз знову долучилися її працівники, педагоги Кам’яне-Случанської ЗОШ І-ІІ ступенів і члени громадського об’єднання «Районна варта». На засіданні виконкому розглянули також заяви громадян, переважна більшість яких стосується оформлення права власності на житлові будинки.
Щороку жителі населеного пункту заготовляють майже 3 тонни картоплі для потреб хворих, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров’я. Не менше запланували зібрати й цьогоріч. Галина Михайлівна розповіла й про те, як каменчани пишаються своєю духовною святинею. Пам’ятка архітектури зведена без єдиного цвяха. А після оновлення її всередині й проведеного ремонту, кажуть люди, гарнішої немає.
Святковою була Божественна Літургія у Свято-Василівському храмі села на Маковія, коли православні відзначали свято винесення чесних древ животворящого хреста Господнього. Керуючому Сарненсько-Поліською єпархією архієпископу Анатолію співслужило духовенство Сарненського благочиння та єпархії. За богослужінням на Великому вході владика Анатолій освятив оновлений після реконструкції храм і висловив подяку парафіянам та його настоятелю протоієрею Володимиру Грицалюку.

Жити заради дітей
Ольга Кравець родом із Волині, села Череваха. З майбутнім чоловіком Адамом познайомилась у Ковелі, де служив в армії. 41 рік прожили разом у любові, намагалися дати все найкраще народженим трьом донькам. А потім вона його втратила, сильного, як дуба, майже 2-метрового зросту. Хвороба та горе зігнули його, як билиночку. Дуже близько прийняв до серця смерть онука Сергія, і через 6 місяців після нього й сам пішов на той світ.
Ольга Максимівна щодня гортає то фотоальбоми, то просить онуку Ольгу включити відео і плаче, плаче… Багато горя зазнала ця жінка на чужині. Треба було також похоронити свекра, свекруху, чоловікового брата, якого, одинокого, доглядали. Пишається своїми онуками. Двоє – Ольга й Дарина - доньки Тамари, психолога з 12-річним стажем комунального закладу «Чудельська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 І-ІІ ступенів» Рівненської обласної ради. Ольга навчається на 4 курсі Сарненського педагогічного коледжу. Майбутній педагог не лише добре вчиться, вона - заступник голови студентської ради закладу. «А в селі, розповідає Галина Петровчук, жоден захід не відбувається без неї. Активна учасниця художньої самодіяльності і співає, і танцює. А ще пише вірші. Своїм взірцем вважає місцеву поетесу Тетяну Корнійчук, є її співавтором.
У Березнівському вищому професійному училищі № 4 на 2 курсі здобуває фах оператора комп'ютерного набору Дарина. А спеціальність швачки – Сніжана. Для неї, як і її сестрички Олени та брата Володимира (двійнят) мамою стала бабуся Оля.
Тяжко, коли втрачаєш рідних молодими і залишаються безбатченками діти. Ще тяжче, коли сиротами стають при живих батьках. Через оковиту позбавили права материнства багатодітну старшу дочку Олену. 63-літня Ольга Кравець довго не думала, усіх забрала до себе. Над трьома взяла опікунство сама (Сергій, якого згадувала на початку, трагічно загинув). Наймолодшу Галинку забрала донька Тамара (мамі вже не дозволили через вік). Тоді дівчинці було лише 5 років, коли привезли разом з іншими до себе додому. Вона одразу ж стала називати тітку мамою. Про рідну ніхто не хоче ні згадувати, ні повертатись до неї. Тепер Галинка – 5-класниця, багато читає. «І така розумничка, - розповідає про сестричку, що стала рідною, Оля. – Спочатку було незвично, що нас так багато. А тепер, коли когось немає, сумно. А це Сніжана й Олена постарались», - показує паперові шедеври, які юнок навчила виготовляти вчителька, клесівчанка Лариса Котик.
У просторій, чистій і надзвичайно затишній оселі живуть усі великою дружньою родиною. Дівчата, яких тут переважна більшість (так сталося, що Тамара виховує дітей без чоловіка), і гній викидають, і дрова рубають, і картоплю копають. Перуть 3-4 рази на тиждень. Добре, що є автоматизовані помічниці – дві пральні машини. «Сніжана – майстриня, - підтримує розмову Ольга Максимівна. - Оля вміє гарно куховарити. Дарина на скутері підвезе, куди треба. А який господар Володя! І в полі, і в лісі. Ще й коня хоче придбати».
Господиня знову згадала чоловіка: «Зараз було б 66. Все життя працював у Клесівському держлісгоспі. Коли Тамара сумнівалася, чи зможе вивчити дітей (в родині троє студентів – М.К.), сказав, що віддаватиме пенсію. Дуже гарно грав на баяні, самотужки навчився й хотів, аби Оля змогла так само. І вона змогла, тільки Адам не чує».
Правнучці Карині, що живе в Немовичах, 5 років, а маленькому Матвійку – лише місяць. Онуків у Ольги Максимівни - 9. І за кожним болить серце. І всіх вона научає: «Не пийте ніколи, мої рідні!»

Маруся – лікарка на все село
Так кажуть каменчани про акушерку з майже 30-літнім трудовим стажем Марію Овдійчук. У 28 новонароджених вона - пуповинна бабка, має 25 хрещеників.
Дівчинкою після закінчення Рокитнівського медучилища приїхала сюди, де живе впродовж 40 років. А на заслуженому відпочинку працює більше, ніж на роботі. Односельці навіть дерев’яний штатив під крапельницю зробили, яку вона возить за собою на виклики, коли необхідно. «Доводиться працювати в польових умовах, - посміється». Головний лікар Тинненської дільничної лікарні Анатолій Речун також довіряє професійному медичному працівникові, тож вона часто виконує його призначення хворим. 7 років, як помер чоловік. Вже й самій то поперек болить, то в боку поколює, але і о 5-ій ранку, і пізно ввечері сельчани приходять за допомогою. Не лише за звичкою, а тому, що жодного разу Марія Адамівна не помилилась із діагнозом. Можуть і з весілля з Селища забрати, звідки родом, аби уколи зробила. Хоча медичка себе не вважає професором. Просто пам’ятає, що гріх не допомогти тому, хто цього потребує.
Жінка радіє успіхам власних дітей. Донька Наталія – завідувачка шкільною їдальнею. А син одружився й живе в Липецьку. Маленькими посеред ночі часто залишала їх дома і бігла рятувати інших. Різні бували випадки. Пригадує, як у 80-х роках до вагітної, що чекала двійню, викликали гелікоптер зі Львова. Породіллю врятували, а малечу, на жаль, ні. А якось взимку довелось приймати пологи в дорозі. Зняла з себе пальто, щоб покласти на нього породіллю. Тоді ж із хати вискочила в чоботах на босу ногу, а додому повернулась зранку. Обов’язок акушерки - завжди супроводжувати майбутніх мам. Слухаю розповідь і думаю: хіба ж не героїня нашого часу? Тішиться чотирма онуками, найстаршому з яких незабаром виповниться 20. Хоча й рідко, але приїжджають до бабусі.
Про таких людей, як Марія Овдійчук кажуть, що старість їх дома не застане. А ще ж і господарство є. В цьому році, наприклад, вродила картопля сорту вишня. Марія Адамівна також любить ходити по гриби, а у вільний час дивитись телевізор, особливо співпереживає разом із героями передачі «Про життя». Перебирає в пам’яті сторінки свого, і кожному може прямо глянути в очі.

Над Случем
Поринути в чари дитинства, вмитися чистою росою і зустріти схід сонця, відпочити з вудочкою біля тихої річки від міської гамірної суєти й насолодитись тишею сільської місцевості, ознайомитись з місцевими традиціями та скуштувати страв поліської кухні вас гостинно запросять господарі затишної оселі в мальовничому селі над Случем Анатолій Сергійович та Юлія Володимирівна Опальки. У просторій кімнаті для проживання гостей - сім’ї з дитиною – справжній іконостас (9 ікон), у суміжній – 7. Серед святинь, які виготовляє Надія Лотоцька, «Паска», «Успіння Богородиці», «Різдво Пресвятої Богородиці», «Воздвиження Чесного Хреста» та ін. Неподалік розташований Свято-Василівський храм, що вражає своєю унікальністю, адже, як писала на початку, при його зведенні не було використано жодного цвяха. Він побудований спеціальним методом – зарізуванням брусків.
Анатолій і Юлія разом уже 12 років. Жінка працює в спеціалізованому сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі (ССОК) «Кам’яне– Случанський». Селяни не мають проблем із паливом, можуть придбати машину дров (не рубаних) за 560 грн. А якщо заготовлятимуть самі, то заплатять ще менше – 350. Крім того, підприємство надає послуги пилорами, матеріали для ремонту осель. Благо, територія кооперативу понад півтори тисячі гектарів. Юлія Володимирівна справляється на роботі, дома по господарству допомагають чоловік і діти. У вихідні - на базар, а в неділю та свята – всією родиною до церкви. Юлія Опалько знаходить час і для жіночого клубу «Любисток». Як його учасниця, разом із іншими, готують вареники на Андрія, випікають млинці на Масницю, діляться одна з одною рецептами.
Анатолій, як оглядач Сарненського управління водного господарства, відповідно до сезону, косить, прибирає або чистить гідропости від мулу. Разом із дружиною виховують трьох школяриків – Олега, Раїсу й наймолодшого Миколку. Двоє старших з’явились на світ у новорічну ніч. Про донечку, названу на честь матері чоловіка, що померла молодою, написала «районка». І вона стала знаменитою в день свого народження: «У Сарненському пологовому будинку на так званому «рахманіновському» ліжку зустріла новорічне свято мешканка Кам’яне-Случанського Юлія Опалько. Лише 5 хвилин відлічували годинники у 2002, коли пролунав довгоочікуваний матір’ю крик, що символізував народження дитини. Першої в районі. Нею стала дівчинка вагою 2 кг 800 г… Пані Юлія розповіла, що вдома на немовля з нетерпінням очікує братик».
Всі діти виховані, ще здалеку кричать «Добрий день!», співають, читають вірші, беруть участь у різноманітних заходах. У кожного є вишиванка. А найголовніше, вони живуть справжнім дитячим життям з люблячими татом і мамою. І сприяє цьому, на думку батьків, відсутність телевізора. Дітлахи й не просять його купити. Натомість, читають, у тому числі й «Сарненські новини». А ще, в гості до них приходять багато друзів, до кожного свої. Й потішає всіх Миколка. Коли відпочивав улітку в олександрійському «Джерельці», випадково побачив на телеекрані бійку. Повернувшись до друзів, сказав: «Нема на що дивитись, пішли звідси…». А з санаторно-оздоровчого комплексу повернувся з грамотою за активну участь у культурно-масовому житті.
Дома в господарстві є корова, свині, кролі, кури, навіть бджолосім’я. Роботи вистачає всім. В день візиту працівників редакції в агросадибу «Над Случем» до хазяїв завітав Федір Павлушко, який добре знається на бджільництві й допомагає своїми порадами молодій родині. Тож, хто приїде сюди відпочивати, за бажанням зможе не тільки погодувати домашніх птахів і тварин, а й пригоститись медом, квартою свіжого молока та запашним домашнім хлібом, випеченим на черені.
Марія КУЗЬМИЧ.