Back to top

Сарни для вірменів стали другою батьківщиною

Автор фото Василь Сосюк.

Згідно з Біблією, з раю виходила річка і розділялася на чотири - Фісон, Гіон, Тигр і Євфрат. Відомо, що їх витоки беруть початок на Вірменському нагір’ї.

У світовій літературі знаходимо опис про місцезнаходження раю. Так, Джордж Байрон писав: «Якщо правильно розуміють Святу Книгу, рай був розташований у Вірменії». Понад трьох тисячоліття існує вірменський народ. Багато лиха зазнав він, нападів ассирійців і скіфів, мідійців, парфян і сельджуків, гунів і римлян, арабів, турків і персів. Не раз здавалося, що саме ім’я Вірменії стерте з карти. Але вірменський народ вистояв, відстоявши своє існування в найтяжчій боротьбі. І кожного разу, як Фенікс із попелу, знову воскресала давня держава. П’ять сімей, які нині проживають на Сарненщині, приїхали сюди з країни, над якою височіє свята гора Арарат, де, за біблійними переказами, зупинився Ноїв ковчег…
У 90-х роках минулого століття Роберт Халатов із дружиною Тетяною переїхали до її мами в Сарни, яка після смерті чоловіка залишилась одна. Так сталося, що й дружина незабаром померла. Тож зостався тут назавжди, згодом знову одружився. Світлана допомагала Роберту доглядати за його тещею. Ось таке воно життя – абсолютно непередбачуване. Та Роберт Альбертович і в біді, і в радості завжди опирався на дружну вірменську общину, для якої рідною стала сарненська земля.
Спочатку в ній головував Варуж. Тепер найстарший Роберт, і його слово – закон. Скажімо, Вартан Арзуманян видавав доньку заміж, тож зібралися разом, щоб обговорити подію. Помер Варуж - вірмени організували похорон, як і 9 та 40 поминальних днів. Ніколи не ставлять один одному палки в колеса, розповідає Роберт Альбертович.
У його домашній бібліотеці чимало книг вірменською мовою. В родині люблять і відзначають не лише свої національні, а й українські свята. Наприклад, Великдень. Члени общини зустрічаються і в радості, й у горі. У когось дружина вірменка, в іншого – українка. До слова, в самого Роберта Халатова мама Валентина Сидоренко була родом із Дніпропетровської області, а батько – вірменин.
Вони уважно слідкують за всіма подіями, до яких причетна Спілка вірменів України. Спортивні турніри, наукові конференції, відкриття нових храмів і недільних шкіл… Організацію створили 10 років тому, і це єдине об’єднання, що опікується вірменською діаспорою. У країні проживають майже 500 тисяч вірмен. Як зауважили в розмові Роберт Халатов і Вартан Арзуманян, діаспора має всі можливості для збереження та поширення власних традицій. І найголовніше, якщо ти комусь допоміг, тобі дякують від душі, поділився враженнями Вартан. «Ніколи не відчували в місті недружнього ставлення до себе, оскільки його мешканці дуже толерантні до нас. І ми почуваємося його повноцінними жителями», - зазначив він. За його словами, вірмени, які проживають на території Сарненщини, готові захищати її, як свою рідну, бо також зацікавлені, щоб вона насправді процвітала.
Чесно кажучи, коли мої співрозмовники розповідали про повагу до нашої землі, що стала їхнім другим домом, як сумують за нею, коли їдуть у Вірменію, їхні слова звучали дуже щиро. Докладаючи всіх зусиль для підняття авторитету України, тим самим підвищують і свій. Приймаючи українську культуру, вносять у неї свою частку.
У травні минулого року недалеко від КЗ «Сарненська ЦРП», поряд із «Ахтамаром», почала працювати аптека приватного підприємця Вартана Арзуманяна. Її завідувачка Олена Резниченко після закінчення Львівського медичного інституту трудилася спочатку в аптеці «Укрфарм», згодом - у міжлікарняній КЗ «Сарненська ЦРЛ», тож має досвід і практичні знання. Дізнавшись, що писатиму й про Роберта Халатова, Олена згадала його дружину і свого вчителя Тетяну Борисівну: «Учні Сарненської ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів дуже любили її. Жодного разу ні на кого не підвищила голос. У пам’яті кожного з своїх вихованців, до яких зверталася на «ви», вона залишиться назавжди».
Комфортно почувається у світлому, чистому, просторому приміщенні площею майже 90 кв. м, власником якого є Льова Сардарян, фармацевт Катерина Христянович. До слова, роботи з будівництва й облаштування проводили його брати. Майже все зробили власними руками. Подумали й про зручності для тих, хто приходить із речами в руках чи дітьми.
Якщо говорити про цінову політику, то багато чого відвідувачі можуть тут придбати дешевше. Особливо ті, хто лікується в стаціонарних відділеннях і часто потребують шприців, пристроїв для переливання інфузійних розчинів тощо.
Галина Кухар знає Льову Сардаряна майже 10 років, може чимало про нього розповісти: «Людина, яку побило життя, має хвору дитину й багато пережила, з розумінням, терпінням і толерантністю ставиться до інших». До речі, здобувши фах фармацевта в Рівненському державному базовому медичному коледжі, тут набуває досвіду його донька Марине. Син Денис у майбутньому буде юристом. Нещодавно дівчина вийшла заміж. Весілля, що відбулося в кафе «Адреналін», відгуляли за всіма вірменськими традиціями. Найбільшим дивом для всіх, хто мав змогу спостерігати за подією, була відсутність п’яних, а на столах – спиртних напоїв.
Раніше, не знаючи цих людей, хтось із їх працівників міг думати й говорити про них інакше. Тепер вони кажуть, насамперед, про їхню порядність, тактовність, повагу до українських жінок. І Льова, й Вартан, хоча абсолютно різні за характерами, чоловіки свого слова, яке ніколи не розходиться з ділом. Сказав – зробив. Завжди в першу чергу цікавляться, як здоров’я, сім’я, діти, а вже потім - справи на роботі. На жодне свято не залишають без подарунків. А на щодень забезпечили гарним посудом, кавою, чаєм, аби на робочому місці було затишно й зручно. А ще Льова Сардарян привозить трудівницям воду з джерела святого Миколая.

Зберігають вірменські традиції
Пишається своїми дітьми й Вартан Арзуманян. Ані навчалася в Рівненському інституті слов’янознавства Київського славістичного університету на факультеті міжнародних відносин. Нині сама навчає дітей іноземній мові. Старша Варт (ім’я в перекладі з вірменської означає троянда) – трикратний срібний і чотирикратний бронзовий призер України з більярдного спорту. Чомусь запам’ятався рейтинговий турнір 2009 року. В більярдному клубі «Піраміда» відбувся перший етап змагань. Тоді на старт вийшли 36 спортсменів із Рівненської, Хмельницької та Волинської областей. Єдиною жінкою серед чоловіків була Варт Арзуманян. Напередодні вона здобула третє місце в чемпіонаті України з більярдного спорту «Комбінована піраміда» в Кривому Розі й виконала норматив кандидата в майстри спорту України. Не пасла задніх дівчина й на першому рейтинговому етапі змагань. Варт любить більярд понад усе. Пристрасть до нього виникла ще в юності. Перші удари робила в настільній грі в тата на роботі. Згодом забава настільки захопила, що стала займатись професійно.
Вірменські діти зростали в діаспорі й увібрали в себе дух своєї культури. Пишаються тим, що в них вірменське коріння, й намагаються підтримувати зв'язок із батьківщиною, знають рідну мову. До речі, Всесвітня організація охорони здоров’я провела дослідження в 34 державах, яке показало, що найщасливіші підлітки живуть саме у Вірменії.
Мабуть, цікаво дізнатися й про звичаї та традиції цього славного народу. Дружина для вірменина - насамперед, мати його дітей і шанована людина. Сім’я завжди на першому місці. Для чоловіка неважливо, скільки заробляє його половинка. Якщо має бажання працювати, зароблені гроші витрачає на себе. А забезпечити сім’ю повинен він - її глава.
Це підтверджує й Седа Арзуманян, мама двоюрідного брата Вартана – Артура. Її син приїхав на Сарненщину раніше, згодом для батьків і сестри, яка жила з ними, купив квартиру в райцентрі. Та недовго в ній прожив голова родини Армаіз, залишивши дружину з донькою Каріною самих. Так вони й живуть двоє в скромній, давно не ремонтованій, але чисто прибраній оселі. Седа отримує пенсію, а Каріна – безробітна. Хоча за фахом провізор, закінчила медичний інститут у Баку, де мешкали раніше. Не обминули в розмові й події двадцятилітньої давнини. Сльози з’являються на очах Седи, коли згадує трагедію вірменського народу. Рідний дядько з дружиною, 2 їх сини - вся родина загинула під час страшного землетрусу. Та й нині жінки не скаржаться на труднощі. Седа Арзуманян ніколи не занепадає духом. Аби всі були здорові, каже. А в будинку, де живуть, поділилась, гарні сусіди, всі спілкуються між собою.
Окремої поваги заслуговує вірменська кухня - одна з найдавніших на землі (їй уже понад 2 тисячі років). І впродовж цього часу харчування вірменів складається з одних і тих самих продуктів. Страви відрізняються від інших передусім своєю натуральністю, використовують дуже мало приправ і соусів. Національні блюда, розповідає Седа, як і раціональні й технологічні прийоми обробки продуктів, зберегли до сьогодні.
Історично так склалося, повідала, що Вірменія досить часто перебувала в дуже скрутних умовах. Люди перебували на межі виживання й тому в їхній кухні прийнято заготовляти продукти про запас, так, щоб вони довго зберігали свої смакові якості й добре виглядали зовні. Серед основних, насамперед, хліб. Абсолютно не випадково слова «снідати», «обідати» й «вечеряти» у вірменській мові замінюють виразом «їсти хліб». Зрозуміло, це не буквально, однак саме хліба вони їдять багато, передусім лаваш. Справжній, що випікають у тонірі (круглій глиняній печі), можна зберігати декілька місяців. У багатьох районах Вірменії й досі побутує древній звичай: восени випікати лаваш на 3-4 місяці. Його висушують і складають у стоси для зберігання. При потребі зволожують водою, накривають тканиною й залишають на півгодини. Він тоді ніби свіжий.
Основною щоденною їжею є також сир. Молочні продукти вірмени використовують широко, особливо різновид кефіру – мацоні. А без м’яса вважають харчування не повним. Із усіх сортів віддають перевагу баранині, вживають і куряче. Один із принципів вірменської кухні - максимально зберігати натуральні властивості продукту, тобто менше його дрібнити й різати.
Під час постів (сарненські вірмени дотримують їх так само, як і місцеві православні християни) часто готують пасус (пісну толму) на олії, без м’яса. Її можна зберігати в холодильнику до 14 днів. Щоб приготувати страву, ділиться рецептом Седа, беруть по 1 склянці рису, сочевиці й квасолі, 5 цибулин, родзинки, курагу, чорнослив, сіль, перець за смаком. Для бастурми (м’ясо твердого копчення) філе обробляють спеціями й сушать на вітру у вільному приміщенні (схоже воно на український мацик). А щодо шашлику, то вважають, що смачний приготувати може тільки чоловік. Готують його, зазвичай, у дворі, в спеціально відведеному місці. Риба, якій віддають найбільшу перевагу, - севанська форель. Велика кількість овочів і зелені у вірменській кухні сприяє кращому травленню й засвоєнню їжі. Вживають трави, що зростають у гірських районах. Серед овочів - баклажани, перець, помідори, квасоля, сочевиця. Один із найсмачніших вірменських кондитерських виробів - пахлава (листкове тісто з горіхами та медом).
Режим харчування вірмен вельми своєрідний і відрізняється від звичного українцям. Снідають дуже швидко, як кажуть, на ходу. А обід і вечерю прийнято об’єднувати. О 18 годині починається трапеза за всіма правилами.
Онуки Седи Михайло та Маша не розмовляють вірменською. Дівчинка навчається в 10 класі Сарненської ЗОШ № 2 І-ІІІ ступенів, володіє українською й російською мовами. 20-літній юнак, окрім них, добре знає англійську й польську. Штудіює в Польщі на 3 курсі міжнародну економіку. Хлопець раніше танцював у відомого сарненського хореографа Сергія Галушка, з гордістю розповідає жінка про онука. Тоді ходили на всі концерти, в яких він брав участь.
Незважаючи на те, що живуть не разом, у гості приходять часто син із невісткою, Вартан із родиною, члени вірменської общини. Як реліквію, Седа зберігає декілька номерів газети «Сарненські новини» з фото Варт Арзуманян, а також як пам’ять про чоловіка… До речі, жінка не лише читає українською, а й добре розуміє мову. Любить із донькою дивитися телевізор, якщо дозволяє здоров’я, й бажає його всім. А ще зичить, щоб жили до 100 років, не знали горя… І від усієї душі побажала читачам «районки» миру та добра, а поряд щоб завжди були кохані й уся родина.
Марія КУЗЬМИЧ.

Схожі матеріали

Доля кожної людини цікава по своєму. Тож, мабуть, про багатьох жителів Полісся можна писати цілі книги. Коли завітав до господи родини Ковальчуків,...
«Діти-сироти при живих батьках» - так кажуть жителі Кузьмівки про Марину й Ярослава Мельничуків, мама яких зникла безвісти, а тато, одружившись...
щиро вірить у таке народне прислів’я сімдесятирічна майстриня–вишивальниця з Любикович, ветеран праці Ніна СКИБАН. Жінка стверджує, що рушник...
На Сарненщині мешкає чимало людей з нелегкою долею, які пережили такі лихоліття, що нинішнє покоління може побачити лише на телеекранах чи прочитати...
В Яринівці живе найстаріша мешканка району, якій улітку виповнилось 104 роки і яка ще й нині намагається допомагати по господарству рідним...