Врятували життя ліберійця

Погляд цивільної особистості завжди відрізнятиметься від оцінки людини в погонах, яка до багатьох речей в армійському середовищі просто звикла.

Звісно, думка журналіста теж не завжди збігається із загальноприйнятою, бо в нього виникають свої бачення ситуації та оцінка подій.
Африканська країна Ліберія займає понад сотню тисяч квадратних кілометрів на заході континенту. Вертольотом при швидкості 100 км/год. її можна облетіти за шість годин. Сьогодні в подорож нею вирушаємо з миротворцями Сарненської військової частини А-0153 капітаном Сергієм КОРЕНЕМ і старшим прапорщиком Віталієм КУРИШКОМ. Їх відправляли туди в липні, коли в Ліберії почався сезон дощів, різними рейсами, й у кожного було своє завдання. У Віталія – забезпечення командування безперебійним спеціальним зв’язком. Сергій надавав першу медичну допомогу. Брав участь як у чергуванні в медичному пункті, так і рятував людей у системі групи «SAR Stand by» разом із представниками рятувально-пошукової десантної групи та 4 членами екіпажу.
Кожен військовослужбовець чітко усвідомлює власну роль у виконанні миротворчої місії в Ліберії. Не помилюсь, якщо скажу, що до складу чергової ротації відбирали лише найкращих фахівців, як з числа екіпажів вертольотів, так і наземних служб.
Потрібно зазначити, що 20% населення африканської країни - мусульмани. Тож українські миротворці, переважна більшість яких християни, мали знати й про особливості поводження з ними та певні риси їхньої культури. Чесно кажучи, додаткові знання елементарних аспектів спілкування з людьми, які сповідують інше духовне вчення, ніколи не завадять. Навпаки, сприятимуть піднесенню іміджу України, як висококультурної, цивілізованої держави.
Також їм довелось познайомитись із характерними для Африканського континенту примхами природи. Посеред сухого періоду виникає так званий Харматан, що в перекладі з місцевого діалекту означає «тиха піщана буря». Над ліберійською землею починає панувати північно-східний пасат, що приносить із Сахари дрібний піщаний пил. Сильна пилова буря піднімає його на трикілометрову висоту.
На території Міжнародного аеропорту «Робертс», де дислокується миротворчий контингент 56-го окремого вертолітного загону сил Місії ООН у Ліберії, відбулося широкомасштабне тренування з надзвичайних ситуацій, в якому взяв участь Сергій Корень. До слова, його проводили вперше з часу перебування Місії ООН у цій західноафриканській країні. Визначали рівень готовності всіх служб і підрозділів аеропорту до дій у виняткових обставинах (згідно з Міжнародними нормами й вимогами).
Впродовж тренувань відпрацьовували дії фахівців під час загрози розміщення вибухівки в будівлі терміналу аеропорту, евакуації пасажирів, пожежі, що нібито виникла при заході на посадку літака зі 100 пасажирами й небезпечним вантажем на борту, який, через відмову гідравлічної системи, невеликий дощ і високу посадкову швидкість зазнав великих пошкоджень і руйнувань у районі злітно-посадкової смуги.
Пожежники боролися з полум’ям, рятувальники допомагали постраждалим. Усі підрозділи діяли оперативно, бо в таких ситуаціях усе вирішують секунди.
Медичний персонал українського миротворчого підрозділу, в складі якого був і один із наших героїв, лікар-ординатор медичного пункту 56-го ОВЗ капітан медичної служби Сергій Корень, також залучався до тренування, надавав першу допомогу умовним постраждалим із подальшою їх евакуацією до спеціалізованого медичного закладу. Як розповів миротворець, українські медики діяли разом із представниками місцевих лікарень та організації Ліберійського Червоного Хреста.

Вірність дружин і плече товариша
Був випадок, коли під час виконання завдань військовослужбовці зі складу 56-го окремого вертолітного загону Збройних сил України Місії ООН у Ліберії врятували життя місцевому жителю. Льотний екіпаж, що перебував на чергуванні «SAR Stand by», та рятувальна парашутно-десантна група отримали сигнал зі штабу Місії ООН у Ліберії про здійснення рятувальної операції. Через 30 хвилин були готові до виконання завдання з пошуку та спасіння.
Їм стало відомо, що під час переправи через річку від сильної течії перевернувся човен із місцевим жителем. На щастя, йому вдалося зачепитися за гілки дерева. Люди намагалися допомогти своєму односельчанину й робили спроби самостійно дістатися до нього вплав і на інших човнах, але все марно. До місця призначення миротворці прибули вже за десять хвилин, здолавши відстань у 25 кілометрів від базового табору українського підрозділу. Оцінивши ситуацію, зрозуміли, що врятувати потерпілого можна лише з повітря за допомогою спеціально підготовленої групи рятівників і відповідного обладнання. Для командира вертольоту головним завданням було утримати гвинтокрил в одній точці на двадцятиметровій висоті й при цьому не допустити загрози життю як рятівника, так і потерпілого. Складність полягала в тому, що сильний потік води в місці пригоди зустрічався з порогами. Триматися на плаву було неможливо – заважали сильні течії, що спричинив сезон тропічних дощів. На лебідці працювали майже півгодини.
Лише під час другого спуску потерпілого нарешті вдалося зафіксувати рятувальним поясом, після чого ліберійця підняли на борт вертольоту та надали першу медичну допомогу.
Капітан медичної служби Сергій Корень при первинному огляді врятованого виявив ознаки переохолодження через тривале перебування у воді. Його вкутали в ковдру, дали гарячого чаю. Згодом доставили в госпіталь Місії ООН, що в столиці Ліберії місті Монровії. Завдяки українським миротворцям, він був здатний сказати лише одну фразу: «Thank you, sir! (дякую сер)». Проте й цих слів вистачило.
До виконання подібних завдань українські миротворці готуються регулярно, адже головною метою у Ліберії є проведення пошуково-рятувальних операцій на суші й воді, вдень і вночі. Щодня рятувальна парашутно-десантна група готова вилетіти в будь-який куточок Ліберії та надати необхідну допомогу.
Хочу зауважити, що в історії 56-го окремого вертолітного загону ЗС України Місії ООН у Ліберії це далеко не перший випадок проведення рятувальної операції. Й щоразу українські миротворці були на висоті.
Кожен, хто хоч один раз був миротворцем, завжди з завмиранням серця згадуватиме свою службу. Бо пройшов школу мужності в країні, де люди потребували допомоги. Сьогодні це майже професія, причому одна з наймирніших — так само, як лікар або вчитель. Тож пишаюсь тими, хто носить блакитний берет воїна ООН, бо серед них є і мої учні. За півроку в Ліберії чоловіки здобули дійсно унікальний досвід. Навіть, зважаючи на те, що перед цим в них уже була за плечима значна життєва школа миротворчої діяльності.
Так, Віталій Куришко проходив строкову службу на Кубі, побував також із миротворчою місією в Косово. Сергій Корень служив на Байконурі в Казахстані. В обох по двоє дітей. У Віталія - син-десятикласник Сарненського ліцею й донька-другокурсниця Луганського медичного університету. Дружина Тетяна – діловод відділу кадрів військової частини, пліч-о-пліч із чоловіком. Сергій має два сини. Старший навчається у ВПУ-22, менший – Сарненському НВК «Школа-колегіум» імені Т.Г. Шевченка. Його половинка Світлана – лікар-неонатолог КЗ «Сарненська ЦРЛ».
Сарненські миротворці вдячні благовірним за те, що чекають і вірять. Така підтримка на чужині – безцінна. Насамкінець, задоволені, що були в Ліберії разом, відчували плече друга та взаємовиручку, самовідданість, які надавали один одному за кордоном.
Марія КУЗЬМИЧ.