Опубліковано СН
У ніч на 2 травня в районі міста Слов’янськ Донецької області збили два вертольоти МІ-24 Збройних сил України, які здійснювали повітряне патрулювання. У результаті обстрілу з використанням переносних зенітних ракетних комплексів п’ятеро офіцерів Збройних сил України загинули, один отримав поранення.
У невеликому містечку Львівської області у вихідний день оголосили траур. На території військової частини в райцентрі Броди майорить державний прапор з траурною стрічкою. Адже військовослужбовці, котрі полягли в ту ніч у рамках антитерористичної операції, служили саме тут, на Львівщині, в окремій бригаді армійської авіації 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України.
Старший лейтенант Ігор Грішин, бортовий авіаційний технік вертолітної ланки, народився 11.01.1975 р. у м. Слов’янськ Донецької області. Залишилась дружина і дві доньки, 1995 та 2005 р. н.
Майор Руслан Плоходько, командир вертолітної ланки, 14.01.1975 р. н., родом із м. Харків. Одружений, синові - 10, доньці – 3 рочки.
Майор Сергій Руденко, командир вертолітної ланки, народився 13.04.1979 р. у м. Броди Львівської області. Залишились дружина і донька, 2011 р. н.
Майор Олександр Сабада, начальник штабу, перший заступник командира вертолітної ескадрильї, 9.10.1979 р. н., з села Мошни, що на Черкащині. Одружений, синові 3 роки.
Капітан Микола Топчій, бортовий авіаційний технік вертолітної ланки. Народився 1.07.1973 р. у Близнюках Харківської області. Має дочку, 2004 р. н.
Поранення отримав капітан Євген Краснокутський, льотчик-оператор вертолітної ланки окремої бригади армійської авіації 8 армійського корпусу Сухопутних військ ЗС України.
Мені, вважаю, пощастило поспілкуватися з Сергієм Годунком, нашим земляком-миротворцем, про якого писала в «Сарненських новинах», і який нині вже дев’ятий місяць перебуває в Демократичній Республіці Конго. Сергій і його друзі й досі не можуть повірити, що їхніх побратимів уже немає в живих. Молодому чоловікові довелося немало політати за п’ять ротацій: Ліберія, Ліван, Ангола, Кот-д’Івуар, Сьєрра-Невада… У нього також є маленька донечка, яку дружина цьогоріч поведе до школи, і найбільше, чого вона хоче, це – дістати чарівну паличку. Тоді вона загадала б бажання, аби тато повернувся додому й більше ніколи нікуди не летів. Як не прикро говорити йому про це, але на жодному дні народженні доньки він так і не побував. Якщо вже завели мову про іменини, то нині їх хлопці не відзначають. Натомість усе більше задумуються: «Чому і за що загинули Ігор Гришин, Руслан Плоходько, Сергій Руденко, Олександр Сабада, Микола Топчій?.. Найстаршому з них виповнилось лише 39». Здорові, сильні чоловіки не ховають сліз.
Як про рідних братів, із гордістю та шаною розповідає про них Сергій Годунко, бортовий авіаційний технік вертолітної ланки. Разом літали в Африку, разом відпочивали. Вони ніколи не скиглили, не завантажували своїми проблемами. До праці ставились легко, бо любили свою справу. Руслан, скажімо, через 8 років «відновився», прослужив усього декілька місяців і… Тяжко говорити про всіх тепер у минулому часі. Сергій Руденко пройшов Афганістан. Часто забирав свого тезку Годунка до себе в екіпаж (щороку пишуть новий наказ на службу). У дитинстві, оповідав про нього батько, хлопець дуже хотів стати льотчиком і він став авіатором від Бога. Руслан умудрився посадити вертоліт навіть на малесенький майданчик. Мав кваліфікацію льотчика першого класу. Незважаючи на те, що бойові машини старі, вони досить надійні, навіть якщо й мають по три-чотири пробоїни.
У минулому році, пригадую, служба телевiзiйних новин вперше показала ексклюзивні кадри: український гелікоптер випускає ракети по позиціях повстанців у Демократичній Республiцi Конго. За термiнологiєю ООН, це називається демонстрація сили, за фактом: миротворці відбивають атаку на місто Гома… (з репортажу з Конго). Війна у ДРК триває майже 20 років. То боротьба за алмази, золото та метал, який використовують у виробництві телефонів. То — чужа війна. Раніше там перебували iндiйськi гелікоптери. Після того, як кількох миротворців жорстоко вбили місцеві, Iндiя забрала звідти своїх пiлотiв. Натомість українські урядовці послали до Конго загін українських. Майже 160 чиїхось синів i чотири бойові вертольоти. За скупою iнформацiєю, що з’явилася тоді ж у новинах, 21 листопада повстанці захопили африканське місто Гома, саме там, як очевидно з репортажу, i дислокувався український миротворчий загін.
А як сьогодні українським миротворцям служиться в Конго? Чи не стали знову заручниками тих, по наземних цілях кого стріляли? Чому українських солдатів і офiцерiв втягнули в чужу війну африканської країни? Хто давав вказівки стріляти? Як не намагались отримати вiдповiдi на ці запитання діти миротворців, рано посивілі матері та
ще зовсім юні дружини, вони їх так і не одержали.
А командування і співслужбовці ініціювали збір коштів на допомогу сім’ям загиблих. Ті, хто в Конго, також обіцяли не залишити напризволяще їх родини, якщо раптом про них забуде влада. А ще хлопці окремої бригади армійської авіації не пробачать їхніх смертей. Усі, хто не байдужий, також можуть долучитися до благородної справи. Отримані кошти будуть рівномірно розділені між сім’ями справжніх ГЕРОЇВ.
Картковий рахунок Приватбанку - 5168742017280854.
Контактна особа Малютін Євген Валентинович.
Редакція газети «Сарненські новини» висловлює співчуття рідним і близьким військовослужбовців, які загинули у ніч на 2 травня в районі міста Слов’янськ Донецької області.
Марія КУЗЬМИЧ.