Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Про трьох сестричок-сиріт – Ірину, Наталію та Любов КЛИМЦІВ з Одринок - розповіла знайома, тому, завітавши в село, не оминули їх будинок. Батьки дівчаток померли нещодавно. Раптово смерть вирвала з сім’ї тата. Ліг відпочивати і не проснувся. Висновок патологоанатома - тяжка хвороба серця. Мама мала онкологічне захворювання. Довго лікувалась, але подолати страшну недугу їй також не вдалося. Обоє пішли з життя за півроку.
Три донечки, як маківочки, залишилися без батьків у старій дерев’яній хаті. Тільки підійшла до неї, по серцю війнув гіркотою сум. На подвір’ї нас зустріла середня Наталія, старша Ірина саме пішла в ліс по чорницю, а найменша Люба була в гостях у родичів. Дівчина й розповіла про їх з сестрами проблеми.
Що бентежить сьогодні дитину-сироту? Невиліковним болем для неї є втрата батьків. Від подвійного горя дівчата досі не оговтались. В оселі все нагадує про них. Тяжко. Сумно. Але треба жити далі. Мама завжди хотіла, щоб донечки пішли достойною дорогою. Щоб добре закінчили школу, здобули освіту, працевлаштувались і щасливо вийшли заміж. Боляче говорити про одруження. Бо так і не благословили жодну з них під вінець. А так мріяла. Так хотіла дочекатись онуків. Завжди пишалася своїми дівчатками. Три донечки, мов сонечка, освічували її життєвий шлях. І, звичайно, були гордістю тата. Але доля невблаганна, взяла й зруйнувала ось це сімейне гніздечко. Жорстоко. Тільки пташенята залишилися жити, а батьки полетіли за обрій. Навічно.
Наталя з глибоким сумом згадує минуле, і смерть батьків зокрема. Несправедлива доля, але що вже вдієш, догоріла їх свічка, і мовби сонце хтось закрив. Скорбота вічна, бо батьки – то святе. І живеться дівчаткам без них ой як нелегко. Всі домашні клопоти на їх тендітних плечах. Тримають чимале господарство, обробляють землю. Не цураються роботи, що не під силу, допомагають рідні. Поки заготівельники збирали чорницю, кожну вільну годину проводили в лісі. Наталія єдина з сім’ї працює, і то тільки з лютого на 0,5 ставки в місцевій школі техпрацівницею. Дівчинка закінчила професійний ліцей, має диплом кухаря, обожнює цю професію, але влаштуватись за спеціальністю їй поки що не вдалося. Ірина вивчилась на оператора комп’ютерного набору, безробітна. Люба цьогоріч закінчила 11 класів, мріє здобути спеціальність перукаря.
Кожна з них обрала свій шлях, але сьогодні їх ще об’єднують спільні труднощі. Якихось глобальних проблем Наталія не озвучила, але те, чого дівчатка потребують, побачила й сама. Живуть сироти бідно в дерев’яному будиночку, який перейшов їм у спадок ще від дідуся й бабусі. Тільки переступила поріг, одразу впали в очі старі металеві ліжка. Для мене вони як відгомін минулого століття. Пам’ятаю, колись були такі в моєї мами. На підлозі – старі ткані доріжки, застарілі шафи й стільці. Але в кожній кімнаті чистенько, одяг і посуд охайно складені. Дівчатка дуже славні господині. Безумовно, це мамина наука. Нещодавно в селі запалили газовий факел, приємно відзначити, що до оселі дівчаток голубе паливо підвели за півціни. Нині якраз гостро стоїть питання про придбання електроконвекторів, адже зима вже не за горами. І посприяти в цьому пообіцяв помічник народного депутата Олега Ляшка в Сарненському районі. І ще їм дуже потрібна нова газова плита. Бо та, що є, вже давно віджила своє. І саме тут, дорогі читачі, хочу звернутися до вас. А давайте разом, у кого є можливість, допоможемо юнкам. На мій погляд, дівчатка будуть раді комплектам постільної білизни та посуду, меблям, а якщо всім разом нам вдасться зібрати кошти на нову газову плиту – це для них буде особливим подарунком (з будь-яких питань звертайтеся в редакцію).
З Наталею ще довго говорили про життя-буття. Долучились до розмови й завідуючі сільським клубом Наталія Боровська, публічно-шкільною бібліотекою - Наталія Сорока, мешканець Одринок Сергій Климець, який безпосередньо й подбав про те, щоб дівчаткам газ підключили дешевше, нині саме клопоче й про допомогу в придбанні електричного конвектора. У цілому варто відзначити, що в Одринках є добра традиція підтримувати один одного. Коли раптом у когось велика біда, люди не стоять осторонь, допомагають хто коштами, хто добрим словом. І саме на цьому зауважила Наталя: коли помер тато і тяжко хворіла мама, односельці підтримували весь час. Без сумніву, за добрі справи їм воздасться сторицею. Це дуже важливо, щоб ми ніколи не черствіли душами. Сьогодні допоможете ви, а завтра вам.
Незвичайний випадок зі свого життя розповіла нещодавно моя подруга з обласного центру. У неї тяжко хворіє чоловік і батьки, жінка вибилася з коштів, навіть взяла чималу суму в борг, позаяк постійно купувала дорогі ліки для рідних людей. Розуміла проблему, що виникла в неї, віддавала борги, як могла, але труднощі все більше й більше затягували в пута кредитів. І все, що вона мала, – це віру в те, що Бог її не залишить. І намагалася не відмовляти в допомозі іншим, нехай навіть майже пустим був гаманець, віддавала останнє з вірою, що їй Бог допоможе. І ось в якийсь момент зовсім чужа людина, випадково дізнавшись про її труднощі, переслала з-за кордону фінансову допомогу, отримавши яку, жінка погасила більшу частину свого боргу. Диво. Іншим словом це не назвеш. Оксана була вражена настільки, що розповідала й плакала. Адже все, що знає про цього чоловіка, це тільки те, що він її земляк, але вже понад 20 років живе в США. А познайомились вони зовсім випадково. Слухаючи її, згадала слова, які колись прочитала в соцмережі: «Бог допомагає нам руками інших людей» Цей випадок прямий доказ того, що Бог знає про всі наші проблеми. Йому відомо, коли можемо самі впоратися з труднощами, а коли ні, і тоді посилає допомогу через інших людей, і так загадково іноді це відбувається, що диву даєшся. Можливо, хтось скаже, що в нас немає таких доходів, як в американців, відповім коротко: «З миру по нитці, бідному сорочка». Рішення завжди залишається за нами, а кожне наше добре діло бачить Всевидяще око Господа. Мудрі люди кажуть: «Можеш допомогти людині – допоможи, не можеш допомогти – помолись, не вмієш молитись – подумай про людину добре, світлі думки - також допомога. Це життя, і ніхто не знає, що чекає нас через хвилину».