Опубліковано СН
Фото з сімейного альбому.
Вони ніколи їй не перечать. Ніхто. А їх, хороших, порядних і слухняних, у Соломії Бікус – 69: десятеро дітей, 27 онуків, 31 правнук і одна праправнучка.
Сьогодні Соломії Авксентіївні виповнюється 90. Майже 20 років минуло, як помер чоловік, Федір Іванович, дочекавшись останньої онуки. Але вона не одинока. Поряд, у Великому Вербчому, живуть її дочки Ганна та Марина, Софія теж збирається переїхати з Харківщини ближче до матері. А от на свята, особливо в престольний празник, на Михайла, як ластів’ята до рідної домівки, приїжджають діти зі своїми родинами з Дубна, Сарн, Бутейок… І за великим сімейним столом до пізньої ночі не можуть наговоритись, у кожного є що розповісти. Але так було не завжди…
Трьох дочок виховували Соломія Авксентіївна та Федір Іванович, коли почалася війна. Разом з іншими чоловіками Федора забрали на фронт. У 1944 його поранили в ногу, додому ж повернувся лише в 1946 році. Тяжко жилося без чоловіка Соломії. Згадує, як тікала з дітьми до лісу, коли бомбили село, а бувало, втомившись від усього, хоча й була дуже сильною жінкою, говорила, залишаючись дома: «Як Бог дасть, так і буде». І Богу молилась, і чекала, чекала… І дочекались діти батька, а дружина чоловіка, прожили разом 51 рік. Та війна не була єдиним випробуванням для родини Бікусів. Хвороба забрала життя 39-річної доньки Мотрі та залишила без матері четверо дітей (троє були ще неповнолітні). Частина турбот за їхні долі лягла на плечі Соломії та Федора, які все життя чесно працювали в колгоспі, любили свою землю, привчали змалечку до праці дітей.
Дисципліна в сім’ї була на першому місці. Якщо йшли в ліс по ягоди, то всі разом. У родині не було заведено говорити «не хочу» або «не буду». Якщо мама чи тато сказали, це було законом для всіх. І дотепер у кожного з них святою є заповідь «Шануй матір свою». Матір, яка народила сина Григорія в 47 років, та ще й якого сина! А потім, як і чоловіка, проводжала його на війну, яку вже згодом усі назвали нікому не потрібною. А тоді молодий Григорій ішов виконувати інтернаціональний обов’язок в Афганістані, бо так треба було (кому?). А мама знову молилась безсонними ночами та вірила, що він обов’язково повернеться додому. Григорію нині 43 (чоловіки ніколи не намагаються приховати свій вік), але він завжди пам’ятає смак їжі, яку готувала мама з «нічого», дуже смачно й економно. Так само, як найстарші пам’ятають запах хліба, коли його не було де купити. Батько за ним їздив у Шепетівку. А ще діти знають, що всіх їх і кожного окремо люблять однаково. Бо коли маму запитують: «Кого з дітей любите найбільше?», вона відповідає: «А якщо пораните один з десяти пальців на руці, вам болить однаково?».
У свої 90 Соломія Авксентіївна підтримує порядок і чистоту в оселі та залишається наставником і порадницею своїм дітям, навчає що і як краще зробити до ладу. І кожен з них дякує їй за пораду та завжди ввічливо відповідає: «Добре, мамо, зроблю, як Ви кажете».
Марія КУЗЬМИЧ.