Зі спортом нерозлучний

З дитинства закоханий у футбол, Олександр Цицюра не піддався прикрому випадку, що призвів до інвалідності, не розлучився зі спортом, а став наставником обділених здоров’ям юнаків і дівчат. Очолюваний ним фізкультурно-спортивний клуб «Повір у себе» знають далеко за межами Рівненщини

…Саша намагається не згадувати той злощасний вечір, коли поспішав з роботи додому. Нестерпний пекучий зблиск, наче стріла, і досі нагадує… Ні!.. Не дав волі стражданням і болю. Натомість зібрав у кулак всі свої зусилля – і почав нове життя. Захоплення футболом відійшло на другий план, але спорт залишився тим рятівним кругом, що кинула доля, аби зустрічати нові світанки. Став надійним помічником й опорою в подальших нелегких буднях.
Колишній матрос Північного флоту, звільнений у запас, маючи неабияку силу волі, не плакався, не скрипів зубами від безсилля, а вперто вчився жити й ходити по-новому з незнайомим досі пристроєм – протезом, що до крові натирав зболену ногу. Але й вигляду не подавав, як неймовірно боляче переживав день. Ввечері знеможено падав, витираючи спітніле чоло. Тільки мама бачила, як синові важко. Як могла, заспокоювала. Ніхто не знав, не здогадувався, скільки довелося перетерпіти, перенести операцій цьому невисокого зросту, стрункому та сильному духом юнакові. Навчився навіть їздити на велосипеді!
І доля звела з тезкою – Олександром Фесовцем, який працював у спеціалізованих Чудельських № 1 і № 2 школах, де тренував школярів з фізичними вадами здоров’я, возив на змагання. У 1995 році вони вже їздили в Рівне, але ті поєдинки були поодинокими, нерегулярними. До слова, в Кузнецовську й Острозі на той час діяли два спортивних клуби для людей з обмеженими можливостями. А чому б і в Сарнах не створити аналогічний? Такою ідеєю загорівся начальник обласного центру «Інваспорт» Віктор Кучер, поділився планами з Олександром Фесовцем, а той – з Сашком. Йому й запропонували директорувати.
Ішов 1996-й, коли заговорили про Сарненський фізкультурно-спортивний клуб інвалідів «Повір у себе», що знайшов прописку по вул. Лисенка, 1, у приміщенні колишньої податкової інспекції. А поруч поселились вихованці підліткового клубу «Юність». Разом з його керівництвом зайнялися ремонтом, матеріальною базою для занять фізичною культурою і спортом. Днював там і ночував, перейнявшись новими проблемами.
- Основна мета клубу, - говорить Олександр Цицюра, - реабілітація втрачених функцій організму, повернення до активного способу життя шляхом занять фізкультурою та спортом…
Мимоволі згадала одну з перших його вихованок Наталю Джеджеру. Вперше її побачила, як виїжджала на колясці з приміщення ФСК. На обличчі – посмішка, кучеряве волосся вихором мчало за акуратною дівочою голівкою. Не встигла й заговорити. Помчала незнайомка (ще тоді) центральною вулицею… Згодом, звичайно, познайомились, і Наталя стала героїнею однієї з моїх замальовок.
Олександр охоче пригадував перші кроки діяльності закладу: «Ті, хто почали відвідувати клуб, спільними зусиллями працювали над подальшим зміцненням матеріальної бази». До співпраці О. Цицюра з О. Фесовцем залучили чимало спонсорів, які чим могли, допомагали. Отож члени ФСК мали змогу займатися пауерліфтингом, позмагатися у спритності за тенісним столом, влучності – більярдним, посидіти за шаховими та шашковими дошками. Фізична реабілітація набирала розмаху.
Чи так легко все вдавалось організувати? Звичайно, що ні. Сьогодні Олександр зізнається, що найважче було подолати психологічний бар’єр вихованців вихованців, тому працювали з кожним особисто, адже в одному приміщенні бігали, співали, танцювали здорові ровесники, а вони… Поступово, з часом, завдяки спільним заходам заслуженого тренера України Олександра Фесовця, директорів Олександра Цицюри та підліткового клубу «Юність» Тетяни Сич зуміли стерти перепони ніяковості, невпевненості, страху, а подеколи й болю багатьох з них. Діти почали забувати про фізичні вади, беручи участь у змаганнях. Переконалися, що й вони можуть досягти неабияких результатів, регулярно тренуючись, гартувати силу волі. Раділи і юні спортсмени, і обидва Олександри, і, зрозуміло, батьки, адже їх чада залюбки поспішали на вулицю Лисенка, 1. Наставники були задоволені, що їх старання та бажання обнадіюють хлопчиків і дівчаток, спонукають ще наполегливіше займатись облюбованими улюбденими видами спорту.
І тренувалися, і досягали чудових здобутків. Так, у 1999 році в Україні проходили І Всеукраїнські спортивні ігри. Чотири спортсмени з Сарненського ФСК «Повір у себе» представляли Рівненщину. Як гордилися цим обидва Олександри. Радості не було меж, коли першим чемпіоном України з легкої атлетики став Віталій Іванов. А через місяць чекав ще один сюрприз: одразу подвійний успіх Володимира Панчука та Наталії Джеджери в поєдинках з пауерліфтингу.
Тільки директор і тренер знали, скільки позаду було хвилювань, наполегливої, виснажливої роботи. Перемога юних спортсменів зацікавила голову Параолімпійського комітету України Валерія Суткевича. Він приїхав у Сарни. Побувавши в клубі, залишився приємно вражений умовами, створеними для занять фізкультурою і спортом, а головне – увагою та підтримкою, постійною допомогою з боку місцевої влади різних рівнів. Адже на той час на його території обладнали волейбольний майданчик, гімнастичний куточок. У тому ж 1999-му до сарненців завітали гості з Росії – вивчати розвиток інвалідного спорту в українських спортсменів з обмеженими можливостями.
На базі клубу неодноразово проводили семінари – за три роки заклад став кращим в області. Не лише тренуваннями та змаганнями повнились будні тезок: обидва закінчили Рівненський економіко-гуманітарний університет ім. С. Дем’янчука за спеціальністю «Фізична реабілітація», що, безумовно, сприяло зміцненню плідної співпраці з вихованцями різного віку, досягненню ними вищих спортивних показників. Згодом на студентську лаву закладу сів здібний, перспективний спортсмен Роман Набухотний. І він отримав диплом про його закінчення.
Олександра Цицюру добре знають не лише в Сарнах. Він з тих невгамовних і неспокійних людей, які, як кажуть, не вміють сидіти за чиїмись спинами. Сам звик торувати і торує свою стежину, добивається наміченого, хоч чого б то коштувало. А більше всього жертвує своїм здоров’ям, вільним особистим часом. І не шкодує. Вихований у простій робітничій родині, старший серед братів, левову частку проблем тягне на собі. Й у ФСК бере найтяжчу ношу, не ремствуючи, а терпляче. Коректний, толерантний у спілкуванні як з колегами, керівництвом, представниками місцевої влади, так і з вихованцями, користується високим авторитетом і повагою. Цілком заслужено портрет молодого директора ФСК «Повір у себе» красувався на міській Дошці пошани.
Треба бачити, як світиться щастям, коли до клубу звертаються хлопці та дівчата з проханням записати у склад відвідувачів того чи іншого спортивного залу. Нині до цієї своєрідної кузні здоров’я поспішають 70 чоловік – у цьому чимала заслуга й обох Олександрів. Скажімо, лише в активі Романа Набухотного (пауерліфтинг) три золотих і срібних медалі, здобутих на чемпіонатах світу, три золоті нагороди - на чемпіонатах Європи. Чотирнадцять разів вихованці «Повір у себе» виходили переможцями всеукраїнських змагань, шість – посідали другі місця, дев’ять – треті… Одно слово, не перелічити всіх досягнень, якими гордиться керівник. Олександр Цицюра розповідає, що найвагоміших результатів добиваються спортсмени під керівництвом Олександра Фесовця. Це він виховав майстра спорту міжнародного класу Романа Набухотного, України - Наталю Джеджеру, кандидатів у майстри спорту України Володимира Панчука, Михайла Наливайка. Неодноразовими призерами та переможцями всеукраїнських поєдинків виходили Павло Чмерук, Вадим Усачик, Олександр Цицюра, Юрій Кузнецов, Віталій Смик, Петро Шепель… Ще тридцять п’ять спортсменів здобували спортивні нагороди на обласних змаганнях. Серед них – Микола Пшеничний, Володимир Білотіл, Юрій Яша, Валентина Жученя, Василь Жученя, Петро Остемчук, Анатолій Серкін, Олександр Римарчук…
Та молодий директор не зупиняється на досягнутому. Завдяки зв’язкам з керівниками, спонсорами, які бачать щиру зацікавленість Олександра в долі людей з обмеженими можливостями, його прагнення допомогти і дорослим, і малим, скромне приміщення клубу поповнюється спортивним інвентарем. Нині в тренажерному залі бажаючі займаються на сучасних тренажерах, в ігровій кімнаті – шахами, шашками, дартсом, іншими видами спорту. Оскільки клуб перебуває в комунальній власності міської ради, вона не випускає з поля зору діяльність цього спортивного закладу. Завдяки її постійній підтримці й допомозі поновлюють спортивне обладнання, проводять капітальний і поточний ремонти, спортсмени мають можливість брати участь у всеукраїнських, обласних та інших змаганнях.
- Все-таки, напевно, наша найбільша перемога в тому, - зазначає Олександр, - що клуб дає прекрасну можливість людям з вадами здоров’я забути про свої недуги, перебороти біль, повірити у свої сили, можливості, повернутися до активного повноцінного способу життя, а подеколи - й до праці.
Правий Олександр! При цьому скромно замовчуючи свій титанічний (саме так можна назвати його зусилля і старання) вклад у розвиток інвалідного спорту в районі. Разом з Олександром Фесовцем вони роблять дуже важливу справу – дарують землякам неповторні хвилини тріумфу, що продовжують життя-буття, показують приклад непокори примхам долі, всупереч її складнощам, непередбачуваним ударам крокувати не зупиняючись.
Любить Цицюра свою роботу, вихованців, ставиться до них з відкритою душею, за що дуже вдячні всі, хто з ним спілкується. Його невтомність, адже Олександр ще й голова шахового клубу «Дебют», що при міському Будинку культури «Залізничник», світлий розум і чуйне серце допомагають долати вагання, повертають радість життя. Хоч який би важкий день був, керівник клубу «Повір у себе» завжди спокійно, з привітною та лагідною посмішкою поспілкується і з його членами, і з відвідувачами, спонсорами, виважено все вирішить, кого треба заспокоїть, дивись, і тривоги відійдуть, душевний біль стихне. Пригадалось: «Все найкраще, що є в мудрості, а саме: зневага до грошей, сумлінність, скромність, нехіть до пороку, рішучість, багатство думок». Саме ці риси притаманні Олександрові, людині, яка повірила в себе, більше того, повела за собою інших. Світло його серця, глибина душі зігрівають і підкорюють всіх, кому пофортунило йти спільним з ним шляхом. Спорт став для Олександра Цицюри нерозлучним другом, надійним плечем і крилом, що підтримують і підносять до нових висот визнання, милосердя і любові. У цьому сенс життя вольового спортсмена, організатора, новатора…

Раїса БРИЧКОВА.