Back to top

Дівчинка-згуба поріднила дві сім’ї

000085.jpg

Фото автора.

Був майже надвечірок, яскраво-червоне сонце поволі хилилося до небокраю. Ганна Бирюк із с. Велихів Володимирецького району, загартована тяжкою сільською працею, схоже, на втому не зважала.

Дарма, що спина боліла: копати всенький день бульбу – справа не з легких.
- Ще за одним куличком сходжу додому, - сказала доньці Людмилі, - може, до вечора подужаємо. На завтра менше роботи буде.
І завернула з поля за селом на широку ґрунтову дорогу, хутко задріботівши ногами. Уже й третину шляху здолала, як несподівано уздріла дівчинку років п’яти, яка босоніж прямувала до лісу.
- Куди йдеш, дитино? – запитала зацікавлено.
- Додому.
- А де ж ти живеш?
- Біля лісу, недалеко від нашої хати є соша, - відповіла.
Тітка Ганна відразу зрозуміла, що малеча заблукала. Привела її додому, помила в баняку ніжки, у магазині купила пряників, цукерок, щоб хоч якось розрадити малу Оленку. Заодно людям розповіла про знайду.
- Тоді вона від мене не відходила ні на крок, наче магнітом приклеїлася, - зі сльозами на очах пригадує жінка. – Я в хлів до свиней - вона за мною, доїти корову - вона слідом. Ще ввечері відправила сина Сашка в сусіднє село Городець довідатися, чи не пропала в кого дитина. Казала сусідам: «Це ж не порося загубилося, та і його люди шукали б, а дитя й поготів».
Та, на жаль, хлопчина нічого втішного не дізнався. Тоді почали розпитувати, як звати батьків:
- Маму - Галя, а тата - не знаю.
- А як мама батька гукає? - допитувалася тітка.
- Володя, - відповіла Оленка.
Тим часом згорьовані батьки дівчинки не знаходили собі місця. Де тільки не шукали: і в лісі, і по канавах, і по колодязях. Так усю ніч...Із самого ранечку гінці роз’їхалися по сусідніх селах, але поверталися ні з чим - ніхто її не бачив. Та батьківське серце відчувало, що донька жива й здорова. Тому вирішив відвідати ще с. Велихів.
…На сніданок тітка Ганна зварила товченої картоплі.
- Оленко, іди їсти.
- Я не хо, - відповіла малеча.
- А… Коли ти «не хо», то будеш з Вербча, там такий діалект, - подумала жінка. Сказала сину, щоб мерщій гайнув велосипедом у Велике Вербче в сільраду, може, там щось знають. Збираючись, хлопець у вікні побачив двох чоловіків, яких на подвір’я привела сестричка Валя.
- Мамо, до нас якісь чужі люди йдуть, - вигукнув Сашко.
- Оленко, мабуть, це за тобою, - обійнявши дитину, промовила Ганна Данилівна.
Її тато із секретарем сільської ради попрямували у велихівську школу, поцікавились, можливо, діти бачили чужу дівчинку. У 2-А класі встала одна учениця і сказала, що в них удома така є.
Оленка підбігла до вікна, потім до ліжка й заплакала, боялася, що тато сваритиметься. А він лише сказав: «Доню, що ти наробила?», і сам не втримав сльозу, обійнявши свою кровинку.
Як з’ясували пізніше, дядьку Івану, татовому брату дівчинки, привезли з півдня, де той перебував на заробітках, зерно, вивантажили його. Поки дорослі обідали, діти вирішили погратися в хованки. Оленка була наймолодшою і не могла вилізти на кузов машини, тож старші їй допомогли. А як побачили, що вже виходять з хати дорослі, повтікали, хто куди, а її залишили. Вона ж, щоб не насварили, мовчки присіла. А машина рушила. На щастя, у с. Велихів водієві ще треба було зайти до когось у справах. Коли вантажівка зупинилася, Оленці з великими труднощами вдалося непомітно ви-братися. І вона пішла, як їй здавалося, додому.
Коли дівчинку повернули батькам, пані Ганна сказала:
- У мене немає хрещеників, а так, як я тебе знайшла, то буду хрещеною мамою.
Відтоді вони спілкуються сім’ями, допомагають один одному в скрутні часи, їздять у гості. Полюбила тітка Олену, як рідну. А коли дівчина виходила заміж, була за хрещену, у церкві стелила рушник, бо жінка, яка її хрестила, не змогла приїхати. І діти тітки Ганни подружилися з Оленкою. У Сашка вона стала хрещеною двох синів - Івана й Василя. Ось і минулої неділі навідалася із сім’єю в гості.
Ганна Бирюк народилася в с. Чаква Володимирецького району. Полюбила хорошого хлопця Михайла й вийшла заміж у с. Велихів. Виростили трьох діток, які вже мають свої сім’ї. На жаль, у 2006 році залишилася без надійного чоловічого плеча. Наразі живе сама. Та труднощі її не лякають. 68-річна жінка тримає чимале господарство: курей, двійко поросят, ще й конячку Машу, обсаджує 40 соток городу. А з усім цим допомагають поратися діти й онуки, які живуть у місті. Але щонеділі їдуть до мами й люблячої бабусі, бо знають, що дорожчої та ріднішої людини немає у світі.

Наталія Зубчик.

Схожі матеріали

Доля кожної людини цікава по своєму. Тож, мабуть, про багатьох жителів Полісся можна писати цілі книги. Коли завітав до господи родини Ковальчуків,...
«Діти-сироти при живих батьках» - так кажуть жителі Кузьмівки про Марину й Ярослава Мельничуків, мама яких зникла безвісти, а тато, одружившись...
щиро вірить у таке народне прислів’я сімдесятирічна майстриня–вишивальниця з Любикович, ветеран праці Ніна СКИБАН. Жінка стверджує, що рушник...
На Сарненщині мешкає чимало людей з нелегкою долею, які пережили такі лихоліття, що нинішнє покоління може побачити лише на телеекранах чи прочитати...
В Яринівці живе найстаріша мешканка району, якій улітку виповнилось 104 роки і яка ще й нині намагається допомагати по господарству рідним...