Опубліковано СН
Фото автора.
каже столітня жителька с.
Цепцевичі Єфросинія Похозей
Вітаючи з днем
народження своїх рідних і близьких, бажаємо їм прожити в доброму здоров’ї
довгий вік, аж до столітнього ювілею. Хоча наперед знаємо – це вдається далеко
не кожному. На Сарненщині таких довгожителів не так уже й багато, лише 6. Минулої
суботи свій сотий день народження відзначила Єфросинія Похозей із села
Цепцевичі. Із знаменною датою її здоровили родичі, сусіди, перший заступник голови
райдержадміністрації Валентин Цупріян, начальник управління праці та
соціального захисту населення РДА Валерій Сапожко, представники сільської ради.
Розчулив бабусю до сліз виступ дівчаток у вишиванках з місцевого Будинку
культури. Тож пригостила дітей солодощами. Іменинниця також отримала подарунки:
постільний комплект, тепле покривало та матеріальну допомогу.
Єфросинія Похозей
народилась у багатодітній сім’ї в Цепцевичах. Саме тут знайшла своє кохання.
Побралась з Яковом Кушніром. Однак щастя тривало недовго - почалась Велика
Вітчизняна війна, під час якої чоловік загинув. Вірність йому береже й донині.
Всього пережила на своєму віку. Пригадує, як село окупували німецькі загарбники
й масово вивозили людей на примусові роботи в Німеччину. До числа тих нещасних
потрапила і Єфросинія. Ще їдучи в поїзді, відчула гіркоту рабської долі.
Добирались до місця призначення два тижні, потрапили на металургійний завод, а
там було ще важче. Працювали по 12 годин, тягали важке залізяччя, біля якого й
падали, адже їли дуже мало: на добу видавали
ще й тяжко захворіла. Та судилося вижити. Ніколи не забуде той щасливий день 12
травня 1945 року, коли їх нарешті визволили радянські солдати. Вдома ж на неї
чекали нові випробування. Чоловіка не стало, батьки померли під час воєнного
лихоліття. Тож для шести братів і сестер, найменшому з яких виповнилось усього чотири
роки, замінила маму. Допомоги не було звідки чекати, тому крутилась, як могла.
Нині Єфросинія Сергіївна
лишилась сама в старенькій хатині. Доглядають її племінники, найчастіше
навідується Оксана. Здоров’я в бабусі вже немає, без сторонньої допомоги не
пересувається, не бачить. З сумом каже: «Зараз уже є що їсти, та не хочеться».
Секретом свого довголіття ювілярка вважає рух і роботу. А от її знайомі
стверджують, що це Господь Бог дав їй стільки років життя за доброту, адже жила
для інших, поставила на ноги братів і сестер.
Гості розійшлися, а старенька
залишилась наодинці зі своїми болями та спогадами про нелегке життя…ї
Наталія ДЕМЧУК.