Працювали в зоні біди

До ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в 1986-му та наступних роках залучали сотні тисяч робітників з України й інших республік тодішнього СРСР. Фахівці найрізноманітніших спеціальностей масово приїжджали на Київщину працювати в зоні відчуження, розташованої в радіусі 30 кілометрів навколо ЧАЕС, так і в районах, прилеглих до неї.

У пересувній механізованій колоні № 81 м. Сарни трудяться ті, хто у важкий для країни час допомагали ліквідувати наслідки найбільшої у світі техногенної катастрофи. Як правило, туди направляли чоловіків - воїнів запасу з військкомату, немов би на перепідготовку. Фактично ж мобілізовані "партизани" їхали на нелегкі роботи в різні сфери господарчого життя. Так, слюсар Леонід Кубанець з колегами з інших областей працював у забрудненій радіацією надзоні тим, що й у Сарненській ПМК - споруджував мережі водопостачання в населених пунктах Поліського району, неподалік атомної станції. Намагались виконувати роботи швидко, продуктивно, бо вірили, що гуртом, дружно виконають намічене та повернуться додому, до своїх родин. Приблизно так думали і його колеги - монтажники Володимир Хом'як, Валентин Довжик, яких також направили у Чорнобиль. Сотні будівельників самовіддано споруджували бетонне укриття над зруйнованим 4-тим блоком. Посиленими темпами проводили дезактивацію будівель, знімали верхній шар грунту в найбільш забруднених місцях, а в селах, що вважались чистими від радіації, зводили житло для переселенців. У заходах з дезактивації забрудненої території широко застосовували спеціальну техніку, вертольоти. З повітря розпилювали розчин, який зв'язував радіонукліди, а ось лісовий масив навколо АЕС вирішили повністю зрізати.

Влітку 1987 року направили в чорнобильську зону ще одного працівника ПМК-81, майстра Анатолія Яковця. Він згадує, як сотні робітників з Росії та інших республік Радянського Союзу прибули на ліквідацію наслідків аварії. Будь-які застереження про небезпечність цих робіт вважалися проявом панікерства, ворожої пропаганди, на яку оперативно реагували відповідні служби. На лісоповал брали тільки сімейних чоловіків. Робота важка, але допомагало відчуття виконаного патріотичного обов'язку. Пори знання про згубну дію великих доз радіації, кожен трудився за принципом "Якщо не я, то хто?..".

Пройшли десятиліття. Ліквідатори Чорнобиля дуже неохоче згадують дні та ночі по суті звитяжної праці в ім'я спасіння від великої біди мільйонів співвітчизників. Вони продовжують трудитися так, подаючи приклад молодим колегам. Проте в пам'яті кожного не стерлася згадка про свої молоді роки, про працю та боротьбу за майбутнє на передовій, якою була тоді сяюча радіацією зона…