Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Сором’язлива, скромна, тендітна й неговірка, коли мова заходить про неї. 40-60 малюків, які щодня разом із мамами бувають на прийомі в педіатра Ганни СОХАЦЬКОЇ, навіть не здогадуються, що вона у 1986 році разом з іншими медичними працівниками КЗ «Сарненська ЦРЛ» ліквідовувала наслідки аварії на Чорнобильській АЕС.
Бригаду, у складі якої були лікар, фельдшер, дозиметрист, медсестра і 2 лаборанти, очолював терапевт Петро Муха з Тутович (вже рік минув, як його не стало). Немає й Майорової… А водій Володимир Вовчик працює на «швидкій». Приїхали в зону 1 червня. Досить символічна, як на мене, дата для тих, хто лікує й підтримує здоров’я маленьких пацієнтів, – Міжнародний день захисту дітей. Дівчина, яка працювала тоді медсестрою в дитячому відділенні, звернула увагу на величезні полуниці, яких не можна було скуштувати попри бажання. А ще найбільше запам’ятався Ганні Василівні хлопчик Іллюша років п’яти. Йому ніяк не вдавалося правильно вимовити: «Ми – евакуйовані». І вишні, що цвіли ніби востаннє.
Їй було дуже шкода тих людей, які мусили залишати нажите роками добро. А тепер в одну хвилину все втратили. Потім лише їм відомими стежками не один раз поверталися до покинутих осель, хворіли. Дехто з них, розповіла тодішній дозиметрист, помер навіть швидше, ніж ті, що там залишились. Від туги за рідною домівкою.
Минуло 27 років. Закинуті хати видніються ще за кількаде¬сят кілометрів від в’їзду в зону. На самій території відчуження по обидва боки тра¬си стоять порожні, з повибиваними вікна¬ми будівлі. Подвір’я заросли деревами й кущами, за якими не¬величких хат практично не видно. Доводилося чути, ніби в зоні живуть щурі неймо¬вірних розмірів. Але хто там був, розповідає, що насправді тварин багато. Є і лосі, й коні, й кабани, а щурі — звичайні. Во¬ни навіть під реактором жили до аварії, ли¬шилися там і після неї, вижили. Поруч із четвертим енергоблоком, який, власне, й вибухнув у 1986-ому, встановили пам’ятник тим, хто після аварії споруджував укриття над реактором. Гігантську будову звели в рекордні строки — за п'ять місяців. Прип’ять колись була елітним містечком, де трудівники добре заробляли й не знали, що таке дефіцит у магазинах. Тепер у населеному пункті панує природа. Ас¬фальт заростає травою та мохом. На сходах, балконах і дахах покинутих споруд знайшли собі місце рослини. Розбиті вікна та обдерті стіни в магазинах, де зі стель звисають обірвані електропроводи. А в колишньому центральному готелі міста залишились лише сліди на схо¬дах і підлозі, де раніше була плитка. Той, хто її придбав значно дешевше, ніж у магазині, навіть не здогадується, яка доза опромінення його чекає.
Мародерство в чорнобильській зоні по¬чалося з розпадом Союзу, коли послабив¬ся контроль над цією територією. Тепер у Прип’яті важко знайти вцілілий будинок. Школа в такому ж стані, що й інші будівлі. Гілки дерев через розбиті вікна попроростали просто в приміщення. Саме тут у 1986-ому, пригадує Ганна Сохацька, облаштували пункт для переселенців. Згорьованих й ображених мешканців, яких вивозили силоміць із обжитих місць.
Вона повернулася на попереднє місце роботи через 2 тижні. Хотіла здобути вищу освіту, тож вступила у Вінницький державний медичний інститут на педіатричний факультет. Нині її донька Ольга, яку сама піднімала на ноги, студентка 5 курсу Національного медичного університету імені Олександра Богомольця. Змалку дівчинка не уявляла себе ніким іншим, крім лікаря-педіатра. Як мама, що не один раз брала її з собою на роботу. Хоча й дідусь із бабусею також допомагали виховувати внучку.
Упродовж 27 років після трагедії Ганна Василівна вдячна колегам-лікарям Валерію Цесарю й Тетяні Матвійчик, які завжди підтримували. Набуті в зоні хвороби: виразка й гіпертонія – потребують постійного лікування. Слава Богу, не інвалід. Жодного разу не відмовили їй і в санаторно-курортних путівках, які використовує під час відпусток. А от живуть із донькою в однокімнатній квартирі. Та й та дісталася після довгих поневірянь і образливих, сказаних ніби ненароком слів, які чули й воїни-афганці: «Ми вас туди не посилали».
Незаперечним є той факт, що стан здоров’я учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС погіршився. Серед них значно зросла кількість хвороб кровотворних і органів травлення, дихання, ендокринної, сечостатевої систем та інших. Загострилися хронічні й збільшилася кількість пухлинних хвороб, реєструється послаблення імунітету. Лікарі відзначають перевищення загальної смертності від онкологічних захворювань.
Уже в перші роки після аварії зареєстрували збільшення захворюваності на рак щитоподібної залози дітей і підлітків внаслідок опромінення радіоактивними ізотопами йоду. Виявили чітку залежність між частотою виникнення цієї форми раку й величиною отриманої дози.
Зараз народжують ті, хто був зовсім маленьким, коли сталася та страшна аварія. Майже у всіх їхніх дітей, а їх понад півсотні щодня приходить на прийом до лікаря-педіатра Ганни Сохацької, знижений імунітет. Окрім того, вони часто хворіють на ГРВІ, вегето-судинну дистонію, мають проблеми із зором. І щороку кількість хворих збільшується.
26 квітня, у День Чорнобильської трагедії, Ганна Сохацька, як завжди, прийде на мітинг. Прикро, що згадують ліквідаторів двічі на рік, каже, і то не всіх. А їм потрібне не лише лікування, а й турбота.
Марія КУЗЬМИЧ.