Живе у Сарнах камерунець,

а одружився з українкою завдяки Інтернету

Симпатичний темношкірий чоловік середнього росту зайшов у вітальню, де саме роздивлялася старі фотознімки його рідних. Їх показала дружина, поки коханий доїжджав з роботи додому. Вони живуть разом уже четвертий рік. Він - Борис Вагія Дехопос Сіфоне, уродженець Африканської республіки Камерун, вона – Леся Миколаївна Решетняк, жителька міста Сарни. А познайомилися молоді люди через Інтернет. Спілкувалися два місяці в соцмережі, затим почали зустрічатися. Мабуть, усім цікаво, як же відреагували на рішення Олесі поєднати своє життя з хлопцем із далекої Африки її рідні? Так-от, мама одразу підтримала, а тато довго вагався у виборі доньки, навіть засуджував. Це сьогодні для нього Борис як рідний син. Тоді ж ніяковів тільки від думки, що до них приїде темношкірий хлопець. І не просто приїде, а в ролі майбутнього зятя, яким невдовзі й став. Це ж треба, щоб доля таким чином повінчала настільки різних людей! Хто б міг подумати? У Сарнах таких іноземців зовсім мало. Та в кожного з них своя історія про те, чому приїхали в Україну та як потрапили на синьооке Полісся. Віртуальне кохання. Кажуть, це все лише розваги. Та, як свідчить досвід цієї подружньої пари, іноді воно буває настільки сильним, що переходить в реальне й стає долею двох людей.
Борис зростав у простій африканській сім’ї. Його маму звати Жанет, вона місцева бізнес-леді, шиє й продає одяг. Тато Оноре все життя трудився на фабриці з виготовлення шоколадних цукерок. Нині мешкає в селі, обробляє землю та доглядає худобу. Окрім Бориса, в сімї виховують ще донечку Ебоді та сина Жозьєза. У цій невеличкій і бідній країні дещо інший менталітет, ніж у нас. Хочеш жити в достатку, потрібно щоденно дуже тяжко працювати. І до чоловіків тут особливо великі вимоги. Скажімо, тільки-но парубку виповнюється 23 роки, він стає, мов птаха, вільним, але змушений самотужки будувати своє подальше життя, не очікуючи на допомогу батьків. І в жодному випадку не просити її, а тільки тоді брати, скажімо, гроші від них, якщо самі запропонують. У цьому віці кожен із камерунців уже самостійно приймає рішення: жити йому в рідній державі чи шукати кращої долі за кордоном. Дуже багато молодих людей, зокрема чоловіків, виїжджають до Іспанії, в Росію, Україну на заробітки, деякі там і залишаються на все подальше життя.
Дівчаток же навпаки в цій країні леліють із дитинства, допомагають здобути освіту, віддають заміж, і навіть тоді допомагають їм. Також у Камеруні дуже спокійні люди, тут не прийнято кричати, тобто підвищувати голос, хоч якою би була причина, навіть у колі друзів і рідних, що там вже говорити про жінок. Тому, коли Борис почув, як в Україні деякі чоловіки ставляться до дружин, дивувався. І взагалі був вражений відношенням багатьох молодих людей до життя, відсутністю в них справжніх людських цінностей і чеснот, життєвих планів на майбутнє. А про дружбу сказав коротко, як у свій час йому відповіли деякі сарненці: «Якщо ти не п’єш, не палиш, ти нам не друг».
В Україну африканець приїхав, щоб здобути хорошу спеціальність і краще життя. На батьківщині доводилося виживати, тож мало-помалу заробивши грошей на білет, а трудився на м'ясокомбінаті, приїхав у Харків і пішов навчатись на електрика-енергетика. Студентом і познайомився в Інтернеті з майбутньою дружиною. Приїхав до неї, і вже вдвох повернулися в Харків, де мешкали деякий час. А потім у Сарнах поєднали свої долі.
Живуть щасливо вже майже 4 роки. Подарували життя дівчинці, яку назвали прекрасним іменем Адель. Це перша внучка родини Вагія Дехопос. І рідні Бориса її бачили поки що тільки по скайпу. Вони пишаються сином і його українською сім’єю, і дуже хочуть ближче познайомитися з невісткою та сватами. Нещодавно чоловік їздив додому, розповів хвилюючі моменти зустрічі з рідними в Камеруні. Мама була надзвичайно щасливою, та перше запитання, яке поставила в аеропорту: «Чому не привіз Адель?». Єдина внучечка – її гордість і втіха. Мріє бодай на руках потримати, побавитися з крихіткою. Та не все так просто, як думає сімя Бориса. Тільки йому поїздка додому коштувала тисячі доларів, що вже говорити про доньку. У Сарни привіз багато подарунків. Для дружини й донечки - національні святкові сукні з логотипами «Вітаю з 8 Березня», для малечі - іграшки та розмаїття всіляких прянощів і продуктів.
Борис обожнює куховарити. Частує африканськими стравами рідних здебільшого на вихідні, коли має доволі вільного часу. А готує все: м'ясо, рибу, каші, соуси, і за старовинними батьківськими рецептами. Багато успадкував і від тітки, яка досконало володіла секретами куховарства. Чи подобається дружині та її рідним чоловікові наїдки? Не всі, зізнаються, деякі африканські прянощі мають своєрідний аромат і смак. Їдять здебільшого екзотичні соуси з горішками, що нагадують наші підливи.
Окрім того Борис із дитинства захоплюється футболом. На батьківщині грав за місцеву команду, на його рахунку десятки забитих голів. І дуже мріє позмагатися в майстерності ганяти м’яч із сарненськими футболістами. Тож тренерам варто подумати, можливо, він дійсно має талант до футболу. Та найбільше хоче відкрити власний бізнес, щоб забезпечити родину всім необхіним. І віриться, що йому це вдасться. А сьогодні чоловік почувається щасливим, адже завжди мріяв про чарівну дружину, яка народить йому діточок. Та ніколи й подумати не міг, що його коханою стане миловидна українка. Олеся ж щиро пишається, що її друга половинка - хлопець із Африки. Борис хороший чоловік, не вживає спиртного, не палить, дуже вихований, працьовитий, любить і шанує дружину, обожнює донечку. Хоч би куди поїхав, завжди привезе їй іграшку та солодощі. Одно слово, тато.
І жити в Сарнах йому подобається. От тільки багато зустрів несвідомих людей, які надміру випивають, палять, одружуються, а через рік розлучаються, зраджують, лінуються працювати - цього ніяк не може зрозуміти. Він дуже серйозно та з повагою ставиться до життя. І до всіх, з ким поєднала його доля в чужій країні. Вдячний дружині, її батькам, адже прийняли його, як рідного сина. А в Камерун повертатися не хоче, хіба-що погостити. Каже, його дім тепер у Сарнах, де дружина й дочка, хоча й за тисячі кілометрів від батьківщини.