Замінила онукам батьків

Коли Іван Ралло одружувався з Людмилою, ніхто й гадки не мав, що чаша їх сімейного життя розіб’ється так швидко, бо здавалось, що почуття відверті та щирі. Не знали, що наречена, яка вирізнялася з-поміж інших душевним характером і вміла справити на людей добре враження, пристраститься до алкоголю. А згодом, промінявши сім’ю на горілку, жінка зникла, куди - рідні не знають і понині. Мабуть, через хвилювання та труднощі, що звалилися на плечі Івана, він також піддався спокусі лукавого й потрапив у тенета зеленого змія, а вибратись звідки вже не має ні сили, ні бажання. Двійко дітей, яким на той час було 2 та 4 роки, лишились сиротами при живих батьках. Їх виховує бабуся Катерина Ралло, яка за-мінила онукам і маму, і тата.
…Довга, як мотузка, вулиця потопає в зелені, квітах. Милують око осінні сади, де повно червонобоких яблук, ароматних груш і слив. Довкола дороги стоять добротні будинки, серед них господа Катерини Кузьмівни. Коли зайшли до оселі, побачили двох русокосих дівчаток, які, певно, нещодавно повернулись зі школи і якраз готували домашні завдання. На кухні клопоталась господиня. Срібний іній покрив її волосся, обличчя помітно вкрилось зморшками, а в очах - смуток, сльози. Жінка запросила до вітальні й розповіла про біль душі, непоправне горе, що спіткало на життєвому шляху й принесло в сім’ю печаль.
- Ми з чоловіком жили гарно, належно виховували дітей, раділи їх успіхам, мріяли, щоб були щасливі. Старшенький Іван ріс трудолюбивим, завжди й у всьому допомагав, добре закінчив школу, відслужив у армії. Одного дня сповістив, що одружуватиметься, отож невдовзі справили скромне весілля. Молоді мешкали окремо, знімали квартиру, планували накопичити коштів і придбати власний будинок. Здавалося б, усе в них було добре, син трудився помічником маши-ніста, Людмила теж працювала. Однак тривожило те, що невістка часто заглядала в чарку, неодноразово зустрічала її напідпитку. Мабуть, вона ще до весілля захоплювалась спиртним, а ми про це не знали, бо поселилась у Сарнах нещодавно.
Саме через горілку в молодій сім’ї й почались перші серйозні суперечки. Адже весь вільний час жінка проводила з подругами, які вели не зовсім здоровий спосіб життя. Радісна для всіх звістка, що Людмила вагітна, вселила надію на те, що зупиниться, задумається над життям, зрештою, покається. Іван з нетерпінням очі-кував на первістка, бо дуже любив дітей. І, як батьки, сподівався, що після пологів дружина більше присвячуватиме себе сім’ї. Коли народилась донечка, його радості не було меж, але не ра-діла материнству Людмила. Її більше цікавили подруги, чарка. Тільки-но повернулась з пологового будинку, взялася за старе. Цілком імовірно, що саме через вживання алкоголю в неї зникло молоко. Аби донька не плакала, з двомісячного віку годувала так званим бульйоном з кубиків «Галіна бланка». Це змусило Катерину Кузьмівну купити козу, щоб годувати дівчинку молоком і вберегти від хвороб. Невдовзі Людмила знову завагітніла, народила другу доньку, яку назвали Катрусею. Свекруха в усьому допомагала невістці, проте повернути її до нормального життя не змогла.
Якось Іван поїхав на заробітки, де трудився півроку. Людмила ж тим часом не нудьгувала, приводила додому всіляких п’яниць. Напивалась так, що й про дітей забувала.
- Іноді приходила до них о восьмій годині ранку, вони гралися в пісочку брудні ще звечора, голодні й холодні, - згадує, плачучи, Катерина Ралло. – Просили: «Бабусю, скажіть дядьку-міліціонеру, щоб вигнав з хати поганих дядьків» і, вчепившись за руки, не відпускали додому. Коли син повернувся, змусила їх переїхати в інший будинок, що звільнився неподалік від нашого. Платила за нього сама, аби тільки зжилися. Людмила влаштувала діток у дитсадок, але жодного разу не водила їх туди й не забирала. Сама ж працевлаштувалась техпрацівницею, але довго не пропрацювала - не дали подруги. Якось дала їй гроші, щоб купила дітям фрукти, а вона навіть додому не прийшла. З’явилась лише через дві чи три доби. А згодом і взагалі зникла.
Минуло відтоді вже вісім років, про маму доньки згадують рідко. Збайдужіли вони й до батька: відколи Людмила покинула сім’ю, ще півроку тримався, заробляв і приносив додому гроші, а потім почав заглядати в чарку все частіше й частіше, за що й звільнили з роботи.
По-різному жилось Катерині Ралло з онуками. Нестатки дошкуляли, але пережити скрутні часи допомогли добрі серцем люди. Два роки тому під час стихії згорі-ла майже вся побутова техніка, довелось оформляти кредит. Треба було перекрити дах, встановити нові вхідні двері, у чому допоміг директор ВАТ «Райдуга» Антон Василець. Від місії «Братерство без кордонів» надали продуктовий пакет, одяг, подарували дівчаткам велосипед.
Шанують покинуті діти бабусю, бо вона замінила їм батьків. В усьому допомагає дівчаткам тітка Наталія. Але їх серця стискаються від болю за двома згубленими оковитою людьми…