Ім’я Миколи Морозюка добре відоме не лише серед працівників професійно-технічної освіти області, але й громад Сарненського та сусідніх районів. Його невгамовні енергія, знання, дар умілого господарника притягують.

30 років віддав системі професійно-технічної освіти, працюючи в Державному професійно-технічному навчальному закладі «Сарненський професійний аграрний ліцей» спершу майстром виробничого навчання з підготовки трактористів-машиністів сільськогосподарського виробництва, заступником директора з навчально-виробничої роботи, а з липня 2006-го – директором навчального закладу....

Леся і Андрій були однокласниками. Тільки він ходив в «А», а вона в «Б».

Його клас був згуртованішим, тому вони зустрічалися щороку, а Лесин – жодного разу за 30 літ. Проте, коли б вони не зустрілись, то обов’язково впізнавали один одного. «Ти для мене завжди була загадкою, - прошепотів нахилившись. – Давай після вечора підвезу тебе додому». «Тоді загадка зникне, - грайливо відповіла Леся. – Розкажи мені краще про себе». Андрій без особливого ентузіазму розповів про своє столичне життя. У нього квартира в кількасот квадратних метрів, не одна машина, інженерно-будівельна компанія, якою керує...

Павло та Клава недільного дня сиділи на дивані у квартирі й дивилися по телевізору серіал, як раптом задзеленчав у дверях дзвоник. Хто б це міг бути? Адже ні на кого не чекали. Коли Павло відкрив двері, побачив молоду, їхнього з Клавою віку жінку.

- Вам кого? – запитав. – Певне, переплутали квартиру?
– Не знаю, можливо, - схвильованим голосом відповіла гостя. – Тут живе сім’я Терещуків?
- Так, це ми, - відповів. Він уже здогадувався, хто вона, бо найбільше цього боявся. Але запросив у квартиру. Привіталася, попросила дозволу сісти.
– А в якій справі до нас, - теж з тривогою в душі спитала...

Древні філософи говорили: вісім дарів має жінка, але основна її місія – продовження роду людського. У тяжких муках з’являється на світ нова людина, слабка та беззахисна її мама. Фізично.

Але сильна духом, якимось незвично блискавичним сяйвом віддає все єство жінки, яка дарує суспільству дітей, переборюючи всі труднощі й негаразди. Саме такою є Валентина ДОВГАЛЮК (дівоче прізвище Житник). Усього траплялося на життєвому шляху, але вона мужньо перенесла, бо в серці має щось таке, що не всім підвладне. Як це почуття назвати, не знаю. Немає йому назви…
Довга руса коса і променисті очі....

Літня спека (у тіні понад +30 градусів) спричинила буревії, що прокотились територією України. Не оминула стихія й Сарненщину. Так, минулого понеділка від неї потерпіло село Люхча. Наступного дня кореспондент «Сарненських новин» побував на місці подій.

Від знаку «Люхча» обабіч дороги лежать купи гілля. Тут прибирає місцевий пенсіонер Григорій Ніколайчук. Далі наслідки стихії дружно ліквідовують і дорослі, і діти. Ось дівчинка акуратно згрібає біля воріт зірване вітром листя. Неподалік лежать товсті гілляки та повалена вітром бетонна опора. У центрі села теж кипить робота. Зв’язківці...

Нехай пробачать мені мешканці й працівники Кузьмівської сільської ради, але свої враження від ознайомлення з розташованими тут населеними пунктами висловлю двома словами: «Села вимирають».

Такий висновок зробила, коли почула з вуст сільського голови Михайла Трофимчука: «З початку року на території сільради народилося 5 немовлят, померло 26 громадян». Яка доля чекає ці населені пункти через 15-20 років? Коли поставила це запитання секретарю сільради Валентині Ушаковій, оптимізму в її очах не побачила. Основною проблемою наразі є безробіття. Із 593 громадян працездатного віку лише 95...

«Земля – це золото, вода – це діамант, а разом – це життя» - цінна настанова, яка ще раз нагадує про необхідність особливо бережливо ставитися до природних багатств.

Ці слова винесено в епіграф до своєрідного літопису діяльності Сарненського управління водного господарства. А підготувала його висококваліфікований фахівець своєї справи, справжній ентузіаст, оптиміст, начальник відділу водних ресурсів Валентина БРУСНЯК. Погортаємо ж його сторінки…
Колективу управління виповнилося сорок років. Валентина прийшла в нього в 1982, розпрощавшись з Єльнівським, що в Рокитнівському районі, де...

Про Лідію КОПИЩИК з Люхчі розповіла її невістка Надія - прийшла через газету привітати з днем народження Лідію Зінов’ївну, яка вважає кожен прожитий рік після 80-ти ювілеєм.

Можливо, хтось не погодиться, але й українська жінка не лише коня зупинить під час бігу чи ввійде в палаючу хату. Доля Лідії Копищик варта того, щоб схилили голову перед її мужністю, витримкою та силою волі. Було одинадцять, коли почалася війна. Батька забрали в 41-ому, і не бачила родина його сім років. І він не був свідком того жаху, що відбувся у 13-літньої Ліди на очах. «Час був дуже страшний, тому й не забувається...

Знайомство з СГПП «Случ» розпочали з розмови з економістом з 30-літнім стажем Оксаною Лазарець. Незважаючи на зайнятість, досвідчений спеціаліст оперувала цифрами, як білка гризе горішки. Притому, не заглядаючи в папери. Що-що, а Олексій Хомич вимагає й чітко контролює всю звітність. Приміром, гляне на аналіз затрат у господарстві за п’ять місяців, перевірить грошові надходження, який прибуток дає молока, і на реалізацію продукції вже може не дивитись.
СГПП «Случ» має 1350 га землі. Крім того, орендує сарненські, немовицькі та землі дослідної станції. Зараз тут 220 працюючих, а пізньої осені...

Напередодні Дня міста відбулось засідання дорадчої ради старійшин, що діє при міському голові Сергію Євтушку. Розглянувши заплановане, торкнулись такої важливої проблеми, як засміченість міста побутовими відходами.

Це питання постійно перебуває на контролі в міській раді. Сергій Миколайович, виступаючи на місцевому радіо, ніколи не оминає його. Щоб бодай якось вирішити проблему, в усіх мікрорайонах райцентру, де розташовані багатоповерхівки та приватні будинки, вже встановили контейнери для сміття. По вулиці Ковельській, де мешкаю, їх нині аж 4. У міру наповнення комунальні служби...

Два господарства, два СГПП - «Маяк» і «Случ». Обидва мають статус племзаводу з вирощування ВРХ української чорно-рябої породи молочного напрямку продуктивності, племрепродуктори з розвитку м’ясного скотарства, елітгоспи з вирощування насіння багаторічних трав і зернових й льону.

Їх зберегли, вони працюють для людей. Їх досвід цінний ще й тим, що в державі говорять про нерентабельність цієї сільськогосподарської галузі. Про підприємства, їхніх трудівників і керівників – у сьогоднішньому номері «Сарненських новин».
Коли зателефонувала в «Маяк», щоб домовитись з Ігорем Остапчуком про зустріч, у...

жителі хутора Рихта Григорій і Любов Наливайки Розповідь-сповідь Григорія Наливайка, у минулому в’язня з 6-річним перебуванням у місцях позбавлення волі, уже з перших слів вразила до глибини душі.

У його голосі було стільки каяття, щирості й духовної сили, що серце моє раз по раз переживало дивні, невідомі раніше відчуття. Історія життя цього чоловіка - успішний сценарій для повчального фільму. Послухавши її, починаєш переосмислювати і своє. Багато епізодів у його долі можна назвати явленим дивом. Звичайно, про нього й досі говорять: «Займався авантюрою, був у тюрмі, сидів на голці». Так,...

Віртуально-реальні історії про це… і не тільки:

Наталка увімкнула ноутбук. «Мабуть стаю залежною від тебе, - звернулась подумки до свого Інтернет-друга, - знову нові повідомлення від Джахана. Зазвичай знайомилась перша з тими, хто їй подобався. Це було легко робити у віртуальному світі.
Джахан був чоловіком не її типу, але «купив» дівчину своєю відвертістю й щирістю. Вже багато років підряд приїжджав із Швеції в Україну, щоб допомогти дітям, які навчались у школі–інтернаті. «Якось навіть одружився, - писав він, - з леді з Миколаєва». Але вже три роки минуло, як розлучився. Через два тижні...

«Як добре бути самому… Але як прекрасно, коли є хтось, кому можна розказати, як добре бути самому!». (Ернест Хемінгуей).

- Розкажи мені про себе. Я ж зовсім нічого не знаю, – тихо промовила йому на вушко, ніжно перебираючи кінчиками пальців чорняве волосся юнака.
- А я й не знаю… Я просто отакий… Часом самозакоханий нахаба, часом вітряний, безвідповідальний підліток… А найчастіше… От, знаєш, довго можу сидіти вечорами на балконі й розгрібати свої думки, але все ж ніяк не можу розібратися хто я? Ким я є насправді і це так вбиває…
…Вони лежали в степу на траві неподалік дачних будинків. Він...

Хоч куди глянь, господарювала осінь: і на ланах, і в садах, і в лісі. Так уже їй судилось: готувати все і всіх до зими.

Євгенія та Іван порались на городі, вона обчищала буряки, а він потроху носив до льоху. Сонечко почало хилитись, день наближався до вечора. «Ще кошик начищу й досить на сьогодні, треба годувати худобу, корівку подоїти, готувати вечерю». Від цих думок уже немолоде обличчя жінки засяяло щастям. Усе життя, з юних літ, мріяла, щоб отак удвох з чоловіком господарювати, а ввечері подивитись телевізор, погомоніти, повечеряти разом. Та доля розпорядилась по-іншому…
Євгенія рано...