Наші сучасники

Серед зелені сосен стоять акуратні будівлі військової частини А-0153, між якими чистенькі асфальтовані доріжки. Усе довкола по-армійськи строго, нічого зайвого. Ранок розпочинається з шикування військовослужбовців на плацу.

Заступник командира в/ч з виховної роботи Віктор Слободзян доповідає тимчасово виконуючому обов’язки командира підполковнику Олександру Сварицевичу про готовність до мітингу. У повітря злітає багатоголосе вітання, лине гімн України. Керівник поздоровляє всіх з початком нового навчального року, що стартував 1 грудня, ставить перед військовими завдання не допустити...

Духовна й матеріальна допомога тим, хто її найбільше потребує, - основа діяльності благодійної місії, яку вже 12 років очолює в районі Володимир Хомич. А крім того, достойно представляє інтереси земляків у районній раді, куди його вперше обрали депутатом у 2006-ому.

Кажуть, що справжнім проявом християнської віри є добрі справи, зроблені для інших людей. У Володимира Хомича їх чимало, у тому числі в статусі депутата райради. Крім участі в сесіях, роботи в комісії з питань охорони здоров’я, материнства, дитинства та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, активно добивається...

Розповідати про своїх колег, педагогів за покликанням, професіоналів, багато з яких наділені неповторним почерком, яскравим стилем, унікальною харизмою, - велике щастя й відповідальність.
Ім’я поетеси Валентини Петренко вже давно відоме в літературних колах не лише на Сарненщині, бо й сама прийняла причастя поетичним словом, видавши збірки «Безмежні сходи», «Благословенний листопад», «Вишнева заметіль».

У віршах відчувається чистий і високий злет думок, яскравий спалах нових вражень і відкриттів, філософське сприйняття світу, а ще - проникнення в глибини душі людини, котра любить, страждає,...

«Моя мета – підвищити екологічний рівень у державі»,- так каже Людмила Бойчук, студентка V курсу Волинського національного університету ім. Лесі Українки, котра завжди з ентузіазмом зустрічає День студента. Уже стало своєрідною традицією відзначати це свято в колі друзів-однокурсників. Однак карантин вніс свої корективи. Тож доведеться цьогоріч відмічати торжество пізніше. А тим часом поспілкувався з Людмилою, поцікавився, яке нині студентське життя.

- Не страшно було, коли після закінчення школи вперше переступила поріг вишу?
- Я взагалі сама по собі смілива. Але, звісно, певний страх...

Так вважає єдина на Поліссі танцівниця східного танцю Яна Мелещук, жителька райцентру

…У всьому була винна бджола. Збита з пантелику солодким квітковим ароматом, що надходив від змащеного маслами тіла молодої танцівниці, переплутавши його з квіткою, комаха залетіла під одяг дівчини під час виступу. І щоб позбутись непроханої гості, та з усіх сил стала під мелодію рухати животом і стегнами. Пластичність, грація й емоційність, з якими це робила, викликали щирі овації, привели оточуючих у стан внутрішнього піднесення, збудження. Так народився один із найдревніших танців на землі. Називається він...

До болю в очах білого кольору операційна, де кожен пацієнт зазнає переживань і неймовірного страху. У таїні цієї кімнати для хворого зупиняється час, коли він покладається на Бога та хірургів. Кожен з тривогою розмірковує: а що буде після цього?

Саме звідси, де білі стіни, підлога, простирадла і навіть одяг людей, розпочинається новий відлік життя, що поділяється відтепер на «до» і «після». Лікарі, які звикли жити у вирі операційної, приречені бути надзвичайно відповідальними, самовідданими, добрими, терпеливими та чуйними. Бо боротьба за одужання пацієнта – це їх усвідомлений вибір і...

Спочатку Бог наділяє людину талантом, а згодом посилає випробування, напевне, для того, щоб переконатись, чи дійсно заслуговує вона бути особливою. Небагатьом вдається зберегти в серці дитячу мрію, втілити її в життя і пронести, наче запалену свічу, крізь життєві негаразди. Ганна ПОЦКО пронесла свій талант крізь грозовії, і Господь посилає у винагороду слова вдячності та щасливі посмішки родичів, знайомих за працелюбність, майстерність, світлий розум та вмілі руки.

Народилася Ганна Петрівна (дівоче прізвище Гольонко) в селі Велике Вербче. У сім’ї, окрім неї, було чотири сестри та брат. Росли...

Побачивши особисту колекцію Юлії Сич, що займає всю стіну кімнати й складається з понад 30 грамот, дипломів і подяк, мимоволі запитуєш: «Як за 15 років життя можна стільки досягнути?». Дівчина стверджує, що якби не підлітковий клуб «Юність», який відвідує з трьох років, то багато прихованих талантів могли б не розкритися.

Спочатку мама заохочувала її в усіх творчих починаннях, але згодом сама почала робити нові відкриття. Переконавшись, що це дійсно приносить користь і задоволення, привела туди й найкращу подругу, однокласницю Іванну. Наразі вони разом готують цікаві інформаційні випуски на...

Навчальних закладів нині чимало, та, на жаль, не всі дають спеціальності, затребувані на ринку праці. А він якраз і потребує столярів, теслярів, представників інших робітничих професій. Опанувати цей фах можна у ВПУ-22, де навчають ще й майстрів художніх виробів з лози. Ази та тонкощі прадідівської професії передає своїм учням майстер виробничого навчання художніх виробів з лози Тетяна КОСТЮЧИК.

Уродженка Ковеля спочатку вивчилась на бухгалтера, та вчасно схаменулась, що до роботи з цифрами не лежить душа. Отож, прислухавшись до поради батька, який усе життя пропрацював у лісгоспі,...

Працювати журналістом цікаво, але нелегко. Бо ця професія потребує відданості та неабияких знань. Завідувач відділом інформаційних передач районного радіо Юрій Прозапас з дитинства мріяв про захоплюючу життєву дорогу. Судилося. Ще б пак: журналістика йому так сподобалася, що сміло називає її своїм покликанням.

Народився майбутній радіожурналіст у селі Довге. Коли був малим, сім’я переїхала до села Орлівка, що на околиці Сарн, де й закінчив початкову школу. Серед учнів вирізнявся ввічливістю й допитливістю, за успішне навчання щороку отримував грамоти. Продовжив його в НВК «Школа-колегіум», а...