Долі людські

Дякувати Богу, ось уже 85-річну межу життя переступив Кіндрат Бережний із Короста. На долю цього чоловіка випало чимало випробувань. З великим задоволенням погодився пригадати життєвий шлях сивий, але статний, підтягнутий, з лагідними світлими очима дідусь.

Зринають у спогадах дитячі роки. Кіндрат друга дитина в багатодітній (семеро душ) сім’ї. Розповідаючи, що був охочим до навчання в тогочасній польській школі, враз, без жодного запитання, виразно прочитав чималий вірш досконалою польською мовою про красу Поліського краю. До речі, власний. Не без гордості зізнався Кіндрат Кирилович, що за...

Ще декілька років тому жили в Малих Цепцевичах Тетяна й Володимир Прозапаси, які виховували семеро діток.

Молоді, трудолюбиві, у любові й злагоді ростили синів і донечок, плекали в них повагу до Господа й праці. Сім’я особливо не вирізнялась з-поміж інших. Але так було колись. Нині кожен у селі знає, що господинею в цьому домі є 20-річна Світлана. Матусю ж тяжка недуга безжально звела зі світу ще 4 роки тому. Відтоді Володимир Миколайович самотужки виховує дітей, а всю жіночу роботу з 16 років взяла на свої тендітні плечі їх донечка.
Миловидна, гарної статури дівчина сором’язливо...

Гортати сторінки минулого не всі погоджуються одразу. У кожного свої віражі, радощі, болі…
Коли попросила жительку смт. Клесів Євгенію МІЗИНЕЦ, якій невдовзі виповниться 93 роки, розповісти про пережиті роки, помітила на її обличчі легку тривогу. Це нині життя бабусі сповнене яскравих буднів. А колись… Болючий спомин нестерпно ранив, перервав терпку розмову на півслові. Старенька мовчки відвела погляд у бік.

- Для багатьох дитинство найкраща пора в житті, мені згадувати його чомусь завжди боляче, - мовила тихо. - У сім’ї, де зростала, народилось аж 14 дітей. Здавалось, яке ж то щастя мати...

Цікава річ – людська пам’ять. Незначне й поверхове відсіює, наче полову, доленосні події закарбовуються намертво.
Як у жителя райцентру Григорія ЩЕРБАКА – підпільника, партизана, учасника бойових дій.
Уродженець с. Літвиця Дубровицького району не встиг за Польщі закінчити другий клас, як у 1939-ому загриміли залпи Другої світової. Брат Ларіон, який був головою сільради й не уникнув би розправи, відійшов разом з радянськими військами, Михайла теж призвали на фронт. Уся родина, до речі, у підпіллі боролася проти фашистських окупантів. Тепер левова частка труднощів визвольної боротьби лягла на...

У часи, коли все комп’ютеризовано, а новітнім технологіям не встигаємо дивуватися, тяжко повірити, що є люди, в оселях яких замість електричного освітлення гасові лампи. :
Таке диво побачили в будинку 84–річного жителя хутора Грабина Ремчицької сільської ради Степана ЗОСИМЧУКА. Пенсіонер радо зустрів нас і повідав, як живеться йому без електрики – блага цивілізації, без якого, впевнена, ніхто з нас не уявляє свого життя.
Біля будинку Степана Івановича в очі одразу впали рівненько висаджена в рядочки полуниця і старий дерев’яний віз, в які в селах запрягають коней. Певно, дідусь тримає лошака...

Декілька разів ця фраза розривала болючі спогади учасника бойових дій, інваліда Великої Вітчизняної війни Костянтина МАКОВЧУКА.:

Адже це було найважчим і найсуворішим випробуванням за останні століття для народів колишнього Союзу РСР. Ціною неймовірних зусиль і жертв воїни мужньо витримали цей своєрідний іспит. Відстояли свободу та незалежність рідного краю та завдали нищівної поразки гітлерівській Німеччині, яка підім’яла під свій чобіт і країни Європи.
З болем у серці згадує ветеран кров’ю пролиті фронтові шляхи, що пройшов з 1944-го.
На долю білоруса одного з сіл Мінської області...

Завжди з острахом і болем пам’ятатиме людство про Велику Вітчизняну війну.

Та найбільш глибокий слід вона залишила в душах її учасників. У декого й донині вві сні, чи наяву лунають постріли й назавжди закарбувалися останні погляди бойових побратимів, полеглих за неньку-Батьківщину. Дивлячись в очі 87-річного Гната НІКІТЧУКА, жителя с. Тріскині, повні болю та страждань, ніби й сам переживаєш ті страшні роки війни, які забрали не одне молоде життя.
- У 19-річному віці 1943-ого потрапив у 44 гвардійську танкову бригаду, - пригадує ветеран. – Там узяли мене в мінери. На той час навіть не...

…І знову травень на календарі. Незабаром свято Перемоги. Буде радісно й весело.

І лише у скронях сивочолих ветеранів ось уже 66 років поспіль в цей день відлунюють звуки гармат, стогін понівечених рядових, плач жінок і дітей. Щемлять серця їх. Навзрид готові плакати від спогадів терпких. І де, скажіть, придбати ліки від болю того. Тільки тепле слово розрадить, угамують біль щирі посмішки людей. …Сьогодні живемо під мирним небом, маємо хліб на столі й благополуччя в родинах. І не вправі забути, що ветерани грудьми затуляли Україну від німецько-фашистських окупантів, ціною власного життя...

У свої 93 Василь Петрович погано чує. Ночами не може спати, бо дуже болять ноги.

Та й на місці не сидить ніколи. Йде помаленьку до стіжка, насмикає сіна для корови, уже користь. Люди такого загартування, яке пройшов Василь Гудзяк, не відчувають спокою. Пропонували лягти в лікарню, щоб підлікуватись, - не хоче. Про батька розповіла дочка Валентина, яка живе з ним разом з донькою й зятем. Одно слово, хороша дружна родина, в якій всі підтримують один одного. Валентина Василівна бережно тримає в руках батьківський військовий квиток, а він уважно вдивляється мудрими очима в її обличчя, слідкуючи...

Щороку 26 квітня, після опівночі, розливаються тривожні удари дзвону, встановленого в діючому храмі у зоні відчуження.

Вони лунають стільки ж разів, скільки років минуло від часу катастрофи. Цьогоріч він вдарить 25… 25 років, як на наші землі прийшла ця біда. 25 років із тих квітнево-травневих днів, коли тривала битва незахищених людей із радіацією. 25 років, як «мирний» атом завдає непоправної шкоди здоров’ю людей не тільки в Україні. 25 років між життям і смертю перебувають ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС. Волею долі досі живемо в державі, де епіцентр атомної катастрофи –...

На порозі квартири Харитини КОВАЛЬЧУК зустріла її невістка Наталка, зі щирою посмішкою запросила в оселю, де почула дитячий щебет і зрозуміла, що в цій родині панують мир і злагода.

Харитина Григорівна назустріч не вийшла, а сиділа на ліжку в одній із кімнат. Відразу ж здогадалась, жінка слабує. І не помилилась. Чорний біль 1986-го залишив відбиток на її долі. Через хворобу ніг не може ходити, останнім часом усе тіло зводять судоми, не кажучи про руки, серце, а головне – душу, яка болить найбільше.
У Сарнах Харитина Григорівна мешкає вже 49 років. З них 34 віддала сумлінній праці на посаді...

До цього часу згадує Марія Рачковська колектив Великовербченського споживчого товариства, в якому працювала замолоду.
Незважаючи на те, що він був суто жіночим, жили весело й дружно. Взимку в обідню перерву могли вийти на вулицю й пограти в сніжки. На роботу йшли, як на свято. А потім «рвонув» Чорнобиль. І все змінилось. За вимогою часу поїхала Марія в Макарівський район. Тут робітники будували житло для переселенців з Чорнобиля. А Марія Сергіївна змінила професію бухгалтера на старшого кухаря. Жили в наметах. Їдальня була в полі. Категорично забороняли пити будь-яку воду, крім, звичайно,...

Так підтримує життя серця кардіостимулятор у грудях Олександра Воробйова, учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Коли піднімались сходами до помешкання Олександра Васильовича, не були впевненні, що він дома. «З приходом тепла може бути на городі», - завбачливо говорили сусіди, які добре знають чоловіка. Пощастило, двері відчинив Олександр, запросив до охайної оселі. Не так давно, у свій день народження, померла дружина. Його підтримують два сини й донька Світлана, яка працює в Клесівській ЗОШ І-ІІ ступенів учителем початкової школи. Але другої половини, надійного тилу й...

Пройти з байдужістю повз домівку Ганни МУЗИКИ просто неможливо.

Завжди з посмішкою розпитає, як справи, що нового? З нею цікаво постояти потеревенити про життя-буття. А спілкуючись, подумки пишаєшся такими людьми, як бабуся Ганна. Адже пройшовши нелегку стежину голоду, війни не жаліється на тяжку долю, а сподівається на краще й дякує Богові, що при здоров’ї у поважному вісімдесятирічному віці.
Росла Ганна Дмитрівна в багатодітній сім’ї, де виховувалось восьмеро дітей. З батьками жили на хуторі серед лісу, неподалік села Велике Вербче, з малку була привчена допомагати по господарству....

Вісімдесятисемирічному Григорію Вакулі нелегко згадувати Велику Вітчизняну війну.

Даються взнаки роки, підірване здоров’я, падає зір. Зробили в Києві операцію на одне око. Інколи, буває, краще ним бачить, а буває… Коли розпитувала про прожите минуле під час війни, намагався зі всіх сил згадати.
…Йому було шістнадцять, як заревіли над рідною Сумщиною ворожі бомбардувальники, скидаючи на майже дозрілі хліба свій смертоносний вантаж. Як боліли серце й душа, коли все навкруги палало, вирвами зіяла земля, згоряли малесенькими зірочками зернята колосків. «Не дай Бог, кому бачити, як марнувалася...