Долі людські

Ще довго вони, спогади, тривожитимуть нашу, зболену Чорнобильською катастрофою, пам’ять. Той день, що несподівано відкрив сторінку незнайомої та незбагненної події – божевілля розгнузданого атома на ЧАЕС.
Сповна відчув це на собі сарненець Іван ПЕТРОВЧУК.
Коли попросила поділитися спогадами про участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, одразу спохмурнів, руки затремтіли, нервово вибиваючи пальцями легкий дріб на колінах. «Не треба…», - стиха промовив, ховаючи неспокій душі за цими, ніби нейтральними, двома словами.

«Не треба»… А тоді, у серпні 1986-го, як потрібні були невтомні руки...

У різдвяні дні на лікування в Сарни приїхала 12-літня чемпіонка з шахів Анастасія Гордієнко, жителька міста Кам’янка Черкаської області. На Батьківщині дівчинку знають, як дитину-вундеркінда, бо коли в три роки її однолітки ще бавились іграшками, маленька Настя вже впевнено розв’язувала шахові задачі та етюди, наполегливо торуючи стежину на вершину спортивного Олімпу.

Сьогодні Настя - багаторазова чемпіонка області, учасниця та переможниця міжнародних турнірів. Ще з дитинства їй упевнено прогнозували успіх гросмейстера. Але декілька років тому з дівчинкою трапилась трагедія, що...

Так уже випало, що святкуючи Світле Господнє Різдво й Старий Новий рік, який ще співпав з річницею одруження, між цими датами закарбувалась ще одна, яку Микола ПОТАПОВИЧ згадує щороку – 11 січня – день визволення Сарн від німецько-фашистських загарбників

За традицією, кожна українська родина щороку, за будь-яких ситуацій, намагалась достойно зустріти й відсвяткувати чудесне й світле свято – Різдво Христове. Тож у далекому 1944-ому сім’я Потаповичів із тогочасного села Доротичі також, хоч вирували тяжкі воєнні роки, по своєму його відзначили, дивлячись, у прямому значенні слова, як за вікном...

Юлія НИКОНЧУК із с. Селище вже 6 років має статус інваліда І групи. Колись дівчина навчалась у місцевій школі, згодом освоювала фах кухаря-кондитера у ВПУ № 29 м. Володимирець. Та після закінчення другого курсу, влітку 2005 року, потрапила в автокатастрофу.

Наслідки трагедії шокували рідних і односельців, адже, отримавши тяжку травму, здорова й енергійна юнка назавжди втратила можливість рухатись вільно. Відтоді Юля пересувається лише на інвалідному візку. Тримаючись за поручні, може зробити декілька кроків і по кімнаті. Нелегко змиритися з таким вироком долі. Довго не йняла віри в те, що...

виростили Лідія та Василь Волосєвичі із Сарн

Поки телефонувала Лідії Олексіївні та Василю Романовичу, батькам 13 дітей, так тривожно було на душі, що й слова спершу вимовити не могла. Хороша й трудолюбива це родина. У Сарнах їх знають як людей чуйних і милосердних, адже виростили в праці, молитвах і щирості не тільки рідних донечок і синів, а й дівчинку Надійку, яка в три рочки залишилась сиротою. В їх оселі щодня лунає слово Боже, діти шанують маму й тата, допомагають один одному, бо ж написано у святому письмі: «Полюби ближнього свого, як самого себе». Жити за заповідями Всевишнього в...

каже жителька Сарн Валентина Ососкало, в якої немає лівої руки, а на правій лише два пальці.
Про незвичайну долю цієї жінки розповіли її сусіди. «Напишіть про Валентину Ососкало, яка особлива тим, що хоч і має тільки півруки, у роботі не поступається фізично здоровим. Пере, готує їсти, консервує на зиму овочі, інакше кажучи, є гарною господинею, турботливою мамою та дружиною»,- мовила одна з них. В оселі Валентини Федорівни й справді приємно здивував святковий порядок у кожній кімнаті. Ні, не тому, що вона чекала гостей, тут всюди лад. У її маленькому будиночку завжди так. То нічого, що в...

З Халіною Лєвковські, яка живе в Гданську, зустрілись у редакції. Вона шукала листівки, на яких була б зображена вулиця Перацкого (нині Просвіти), де до війни жила її мама. І поки наш фотограф шукав для неї необхідні знімки, Халіна розповіла свою історію.

Софія Харсфінкель, мама Халіни, народилась у Рокитному в 1921-ому. Закінчила початкову школу. Потім жила в Сарнах на вже згаданій вулиці, в музичних класах вивчала музику і закінчила на «відмінно» Сарненську гімназію. Через багато років, коли Халіна запитає її, як це можливо знати чотири мови, мама відповість: «Російською розмовляють усі,...

З Евелін Фабрікант та її сином Джеєм зустрілись абсолютно випадково. Зайшли в Сарненський історико-етнографічний музей разом з молодою художницею Лідією Панчук, щоб запропонувати її картини на виставку.

Коли завідувачка музеєм Раїса Тишкевич представила гостей і сказала, що вони приїхали з Америки, не пропустила нагоди поспілкуватись з ними англійською без перекладача. Дідусь і батько пані Евелін був родом з Бережниці Дубровицького району. Під час війни, коли страчували євреїв, його з дружиною і дітьми розстріляли. Тих, хто залишився живим, повезли, так думає тепер його онука, в Ковельське...

Про таких людей, як Антон Грабовський, що мешкає в гірничому селищі Томашгород Рокитнівського району, в народі говорять: голодного нагодує, спраглого водою цілющою напоїть, немічному допоможе.

Мудрий і добрий чоловік – кажуть односельці. Буває, мовить декілька слів, і так вони припадуть до душі, що, їй-Богу, хочеться бути кращим.
Антон Петрович - неабиякий господар. Минулоріч попрацював на славу: у поважному вісімдесятирічному віці самотужки пофарбував будинок, що зараз так і сяє від промінців сонця; вичитавши в пресі, пообрізав яблунево-вишневий садок, після чого заготовив до тонни яблук;...

У чому успіх довгого шлюбу? Запитайте в подружжя Максимчуків з Вирів, які прожили разом півстоліття
Ольга й Петро народились у с. Білка Березнівського району. Навчалися в одній школі і в одному класі. Але що то було за навчання в післявоєнний час?

Петро в 6-річному віці залишився без батька з хворою матір’ю у багатодітній родині. У класі були діти різного віку: кому 8, кому 12. Та й школи, як такої, не мали, уроки проводили по хатах. Хлопець спочатку освоював науку тільки взимку, а з весни до осені пас корів, заробляв гроші, як господар, на сім’ю. Згодом і зовсім кинув, довчився у вечірній...

Древні філософи говорили: вісім дарів має жінка, але основна її місія – продовження роду людського. У тяжких муках з’являється на світ нова людина, слабка та беззахисна її мама. Фізично.

Але сильна духом, якимось незвично блискавичним сяйвом віддає все єство жінки, яка дарує суспільству дітей, переборюючи всі труднощі й негаразди. Саме такою є Валентина ДОВГАЛЮК (дівоче прізвище Житник). Усього траплялося на життєвому шляху, але вона мужньо перенесла, бо в серці має щось таке, що не всім підвладне. Як це почуття назвати, не знаю. Немає йому назви…
Довга руса коса і променисті очі....

жителі хутора Рихта Григорій і Любов Наливайки Розповідь-сповідь Григорія Наливайка, у минулому в’язня з 6-річним перебуванням у місцях позбавлення волі, уже з перших слів вразила до глибини душі.

У його голосі було стільки каяття, щирості й духовної сили, що серце моє раз по раз переживало дивні, невідомі раніше відчуття. Історія життя цього чоловіка - успішний сценарій для повчального фільму. Послухавши її, починаєш переосмислювати і своє. Багато епізодів у його долі можна назвати явленим дивом. Звичайно, про нього й досі говорять: «Займався авантюрою, був у тюрмі, сидів на голці». Так,...

Звернутися до газети змусила стаття «Взірець доброчесності простої людини», надрукована в № 40 від 7 червня ц.р. У ній згадувалась і дорога мені людина – дідусь Давид Дубинець.

І стало боляче й гірко, адже викладені там факти не відповідають дійсності. Події тих часів і досі тривожать, бо в тому лихолітті він, Георгіївський кавалер, загинув при нез’ясованих обставинах. Отож своїм обов’язком вважаю захистити добре ім’я дідуся, який не тільки не міг взяти чужого сам, а ще й своїх дітей навчав тому, як вірно служити Батьківщині, бо був її справжнім патріотом. Добре знаю це з розповідей мами про...

Нещодавно в музей завітав цікавий відвідувач - Борис Бичковський. Народився в селі Селище, а тепер проживає в Москві й працює інженером в одній із московських організацій. Борис Іванович досить цікава особистість.

Своє дитинство й юність провів на Поліссі. Непогано вчився в семирічній школі. Його захопленням було образотворче мистецтво. Багато зробив для художнього оформлення закладу. Після закінчення Клесівської середньої школи навчався в Малинському лісотехнічному технікумі на відділенні промислового та цивільного будівництва. Далі призвали в Радянську армію, - служив в авіації....

Якось на уроці української мови говорили про наші дитячі мрії. Хтось хотів стати лікарем, хтось будівельником. Та раптом запитали в Надії Сапатової, вчительки, ким вона мріяла бути в дитинстві.

Надія Сергіївна відповіла, що мріяла бути вчителем…
У 1964 році закінчила одинадцятирічку Острозької школи-інтернату. Разом із атестатом про середню освіту отримала й посвідчення старшої піонервожатої неповної або середньої школи (тепер це педагог-організатор).
У вищий навчальний заклад не поступила (була круглою сиротою), а поїхала за направленням на роботу в Малинську середню школу Березнівського...